Глава 8. Дана

Весь перший день на новій роботі я провела в стані натягнутої струни. Постійна присутність Макса в будинку, його незрозумілі погляди, той момент з обідом, коли він нібито «жартував» про те, що я підсипала йому щось – усе це виснажило мене до краю. Я відчувала себе в пастці, під постійним наглядом. Мої нерви були на межі.

Коли я нарешті закінчила всі справи й зібралася до своєї кімнати, відчула, як голова починає боліти. Зрозуміла, що якщо зараз не заспокоюсь, то просто не засну. Сашка треба рятувати, а для цього мені потрібні сили. Я випила заспокійливе, яке носила з собою з того часу, як загинули батьки. Зазвичай воно допомагало.

Лягла в ліжко, і сон прийшов швидко, але він був дивним. Мені снився Макс. Він був не таким зухвалим, як у реальності, а якимось іншим – ніжним, уважним. У сні він торкався мене, цілував, і його поцілунки були такими... реальними. Я відчувала його гарячі губи на своїх, його руки на талії, його запах – той самий п'янкий аромат, який я відчуваю від нього наяву. Це було так приємно, так еротично, що я не хотіла прокидатися. Поверталася, намагаючись втиснутися глибше в це тепло, у цю фантазію. Я була абсолютно впевнена, що це просто сон, що це мій мозок вибудовує якісь химерні фантазії через перевтому.

І ось, крізь сон, відчуваю поцілунок. Легкий, потім глибший. Чийсь язик проникає в мій рот. Мій мозок ще спить, але тіло реагує, відповідаючи на дотик. Я стогну, повністю занурена в солодкий обман.

Але потім мене пронизує холодний струм. Це не сон. Це реальність. Цей запах, ці руки, це дихання – це Макс. Він тут, у моїй кімнаті, у моєму ліжку. Він цілує мене.

Мої очі розплющуються. Темрява. Але місячне світло крізь вікно дозволяє розгледіти його силует. Він наді мною. Його губи на моїх, його руки на моїй талії. Паніка. Вона охоплює мене, як крижана хвиля. Це вже не сон. Це жах.

Я не думала. Я не планувала. Моє тіло реагує на інстинктах. З усієї сили, з усієї люті, з усього переляку, що заповнює мене, я б’ю його поміж ноги.

Лунає глухий стогін. Макс відскакує, зігнувшись навпіл. Я використовую цю мить. Швидко, наскільки це можливо, я зістрибую з ліжка. Моє серце б'ється, як навіжене, кров стукає у скронях.

— Що ти робиш, навіжена?! — Макс ледь чутно хрипить, затискаючи больовий удар.

Я не відповідаю. Не маю часу. Я вже біля дверей. Мої пальці смикають за ручку, відчиняю її. Вилітаю з кімнати, не озираючись. Біжу коридором, не відчуваючи ніг. Я мчу до сходів. Темрява, паніка, я не бачу нічого. Моя нога чіпляється за сходинку. Відчуваю, як втрачаю рівновагу. Час сповільнюється. Я лечу.

Удар. Потім ще один. І ще. Біль пронизує все тіло, віддаючись у кожній кістці. Світло гасне.

Отямлююсь від того, що хтось гукає моє ім'я.

— Богдано!

Голос Макса. Він поряд. Мене огортає страх, і я намагаюся відповзти, але тіло не слухається. Кожен рух віддається пронизливим болем.

— Не підходь! — хриплю я, намагаючись втиснутися в підлогу.

Світло різко заливає сходи, і я мружусь від яскравості. Бачу його обличчя – стурбоване, майже перелякане. Він підходить, і я знову намагаюся відповзти.

— Все болить, — шепочу я, і моє тіло дрібно тремтить.

— Не рухайся. Зараз. Не бійся, я тебе не з’їм, — він акуратно підхоплює мене на руки. Відчуваю, як мене обережно несуть. Несуть невідомо куди, але я не чиню опору. Біль занадто сильний, щоб чинити опір. Він кладе мене на щось м'яке. Розумію, що це ліжко. Його ліжко?

— Я викликаю лікаря, — чую його голос, і він швидко набирає номер.

Макс сідає поруч, на край ліжка. Дивиться на мене. Я намагаюся відвести погляд, але його очі такі наполегливі. Я все ще тремчу.

— Чому ти так злякалася? — питає він тихо.

Чому? Невже він не розуміє? Невже не усвідомлює, що те, що він зробив, це… це огидно?

— Це... це порушує мої принципи, — відповідаю я, і в моєму голосі звучить не лише біль, а й образа.

Він мовчить. Я навіть не уявляю, що зараз в нього на думці. А ось я думаю лише про те, що не впораюся з цією місією. Якщо Макс подумав, що його тато прислав йому “дівчинку” для сексуальних втіх, значить таке в них заведено. А, отже, без сексу я в цьому домі не затримаюся. Але спати з босом, з фактично незнайомцем і фактично за гроші — для мене неприпустимо. І як мені бути?