Глава 4. Дана

— З танцю? — дивуюся. Що тут відбувається?

— Так, з танцю. Як ти рухаєшся? Потанцюй, а я подивлюся, — він оцінювально мене розглядає, всміхається.

— Я не розумію, — кажу я.

— Та годі тобі, — він зупиняється переді мною, його рука лягає на моє плече. — Можеш не прикидатися. Я знаю, навіщо ти тут. Тато сказав, що ти «нова дівчинка». 

Мене охоплює паніка. Нова дівчинка? Про що він? Я згадую слова Івана Семеновича: "Чим ти його зацікавлюватимеш: борщем чи сексом мені байдуже". Невже він подумав, що...

— Я тут для прибирання, готування, догляду за будинком, — випалюю я, намагаючись пояснити.

— Прибирання? — він посміхається. — А я думав, ти вже почнеш свою програму. Ну, що ж, нехай. Спочатку розігрів. Музику тобі ввімкнути? Чи ти під тишу краще рухаєшся?

Він вже дістає телефон, шукаючи щось. До мене нарешті доходить. Він прийняв мене за стриптизерку! Іван Семенович, мабуть, сказав йому щось на кшталт "я тобі дівчинку прислав" і не уточнив, що це служниця. А фраза про "борщ чи секс" тепер набула зовсім іншого значення. Мій мозок лихоманково шукає вихід. Якщо я йому зараз скажу, що я тут прибирати, він мене вижене, а батько... батько тоді точно здасть Сашка поліції. Мені потрібна ця робота, щоб врятувати брата.

Макс вмикає музику. Легкий біт наповнює кімнату. Він дивиться на мене, чекаючи.

— Ну що? — запитує він, посміхаючись. — Починай.

Я відчуваю, як обличчя заливає рум'янець. Але я не можу відмовити. Я маю це зробити. Я повільно піднімаю руки, намагаючись згадати якісь рухи, які бачила у фільмах. Мої рухи незграбні, я відчуваю себе неймовірно ніяково, але намагаюся рухатися в такт.

— Добре, добре, — каже він, схрестивши руки на грудях. 

— А ви що ж? — врешті видаю я, пересиливши ніяковість.

— А що я? — дивується хлопець.

— Ви зі мною не потанцюєте? — я беру його за руку і тягну до себе. І він піддається. Кладе руки на мою талію і хитається зі мною в такт.

— Є в тобі щось особливе. Таких красунь тато до мене ще не посилав, — шепоче він. Розумію, що зважати на цей комплімент взагалі не варто, а проте все одно серце пропускає удар, коли він так дивиться на мене. Красивий негідник. 

Наступної миті він намагається мене поцілувати. В душі я панікую. Я не готова переспати з першим зустрічним, я в принципі мала лише одного сексуального партнера і то ще в універі. Якось не до стосунків мені було останнім часом.

Не можу терпіти, коли до мене ставляться, як до повії. Тож коли його язик проникає в мій рот, я вириваюся і дзвінко даю ляпаса. Це відбувається навіть швидше, ніж я встигаю усвідомити, що накоїла. Що тепер буде?

Мільйонерський синок дивиться на мене шоковано і несподівано тихо питає:

— Щось не так? 

— Все не так! Я не повія! Я реально служниця! Економка! — випалюю я, розуміючи, що провалила місію першого ж дня. Тепер все, нам з Сашком кінець. Що робити? Тікати? Ховатися? Але де ми сховаємося від Малецького?

— А чого ми тоді танцюємо? — приклавши долоню до щоки, здивовано питає хлопець. Якби ж я знала? Намагалася догодити, не зрозумівши, що не здатна впоратися з цією роллю. Я дивлюся на нього, розуміючи, що влипла по вуха. Історія тільки починається.