Розділ четвертий

Сніжана

Кімната, виділена мені Лук’яном, була світлою, чистою та комфортною. З вікна відкривався чудовий вид на Київ, і, якби не думки про те, що тут відбувається за стіною, я б зараз милувалась прекрасною столицею. Але навіть пряме проміння осіннього сонця, що заливало усе довкола, не могло виштовхнути з моєї голови похмурі думки.

Він привів Аню в цю квартиру. Цікаво, він пропонував їй зайти до тієї кімнати, про яку мені розповів? Коли Лук’ян вирішив оббрехати мою подругу і здати її поліції, ще й так майстерно підставив, коли вона відмовилась від… Від…

Дідько.

Я струснула головою і вчепилась пальцями в підвіконня. Яскрава уява вже малювала мені багряні стіни, якісь пристрої незрозумілих форм, наручники, батоги… Фу!

– Крижинко? Гей, крижинко!

Я аж підстрибнула на місці, почувши його голос.

– У мене є ім’я, – прошипіла я, хоча служниця повинна поводитись з хазяїном будинку більш м’яко та поважно. – І я волію, щоб до мене зверталися на ім’я, а не продовжували використовувати кляте прізвисько! На яке я не давала згоди!

– Ага. Про що ти там таке мрієш, що я тебе гукаю уже хвилин п’ять? – Лук’ян вперся плечем в одвірок і зацікавлено роздивлявся мене. – А ти ніби й не чуєш. Я так розумію, ти виводиш математичну модель помсти комусь, тому надто поглинена думками?

Я зашарілась. Він був занадто близьким до правди.

– А! – помітивши мої червоні щоки, всміхнувся Лук’ян, – ти думаєш, які саме конструктори я збираю у себе в забороненій кімнаті? Я все ще налаштований продемонструвати її тобі, погоджуйся, поки я добрий.

Я зашарілась ще дужче.

– Туди я точно не заходитиму.

– А якщо там треба буде прибрати?

– Думаю, не станеться нічого поганого, якщо вельмишановний Лук’ян Віталійович стане на день лицарем ордену швабри та мочалки і прибере в своїй особливій кімнаті самотужки. Або можна попрохати тих дівчат, яких ти туди все-таки водиш, раптом вони не проти кількох стандартних фізичних вправ? – пробурчала я.

– Мені так подобається, як ти відповідаєш. Така ущиплива неприступна крижинка, – Лук’ян всміхнувся. – Не переживай, якщо ти настільки боїшся моєї особливої кімнати…

– Я не боюсь, вона мені огидна.

– Вибач, я не знав, що конструктори можуть настільки образити чиїсь почуття, – він ледь стримував регіт. – Хочу тебе запевнити, що з прибиранням там я все-таки впораюсь самотужки, тож тобі не варто так сильно переживати. Власне, я хотів запропонувати тобі допомогу.

– У приготуванні обіду? – він так і не сказав мені, що треба робити, а я знаходилась в цій квартирі досить довго, аби знудитися і почати шукати якоїсь праці.

Крім того, треба виправдовувати свій статус.

– Та ні, – гмикнув Лук’ян. – Нащо той обід, я щось замовлю… Тобі ж треба перевезти речі, чи не так?

– Речі?..

– Твої. Ні, якщо ти хочеш… – він вислизнув з кімнати і повернувся через півхвилини з чорною сорочкою в руках, приклав її до мого плеча і замислено окинув поглядом. – Ти дівчина висока, тож ні про яке «його сорочка була мені як сукня» не йдеться, але мені подобається ця довжина імпровізованої сукенки…

– Я не носитиму твій одяг! – сахнулась я. – Нізащо!

– Шикарно. Радий це чути. Тоді нам абсолютно точно треба поїхати по твій, – заявив Лук’ян. – І, можливо, про ще деякі речі. Навряд чи тобі підійде мій комплекс догляду за волоссям, – він провів пальцями по своїх блискучих локонах.

– Так, – зиркаючи на нього, зітхнула я, – мені навряд чи підійде сто одна банка, яку ти вимащуєш на свою голову.

– Крижинко, я користуюсь масмаркетівським шампунем «десять в одному», – охолодив мій запал Лук’ян, – і не маю часу на «кучеряві методи» і ще триста вигадок.

– Ти не схожий на дуже зайнятого. І дуже запущеного.

– Доглядати за бородою довше, ніж її просто зголити, – він провів долонею по своєму ідеально гладкому підборіддю. – Так от, оскільки шампунь «десять в одному» тобі навряд чи підійде, бо дівчата для блонду використовують щось особливе…

Ага, таке саме «для густини, для кольору і проти посічених кінчиків», тільки жіночу варіацію. У мене на більше грошей нема.

– То я думаю, що нам ті всі банки таки треба позабирати з собою, – продовжив Лук’ян. – І зубну щітку. І, гм, казочку, без якої ти жити не можеш? Цікаво, я знайду у тебе стосик з любовними романами?

– Ти нічого не шукатимеш. Я зберу свої речі самостійно. І донесу… Якось, – доведеться знову викликати таксі.

– Я на машині. Нащо тобі щось самостійно нести? Їдьмо.

– Я сама…

– Це наказ. Я тобі допомагатиму, і крапка. Мені потрібна покірна служниця, ти забула? Чи перечитаємо контракт?

По-моєму, Лук’янові подобалось, коли я огризаюсь. Але сперечатись проти обіцянки мене звільнити я не могла, тому слухняно рушила за ним. Хоче носити речі служниць – нехай носить. Бодай якась користь з того мажора.