Розділ 74.

Дем’ян тихо застогнав, і перевернувшись на бік, заснув чи то просто відключився.

-  Нарешті, - з полегшенням кажу я, - кінець вистави або, принаймні, перерва.

Я вже збираюся вийти, коли раптом матрац скрипнув. Дем’ян різко сів, наче хлопця хтось підкинув.

-  Артеме, - хрипко потягнув він, - брате, я…

Навіть не встигаю відреагувати, як він потягнувся до мене і раптово обійняв. Міцно, як обіймають ті, кого зараз мають зіштовхнути у воду.

-  Пробач… пробач… - він майже прошепотів це мені у плече, - я вчинив з тобою, як остання сволота…

Я завмер, не знаючи, як відреагувати. Руки опустилися, замість того, щоб обійняти молодшого у відповідь.

-  Ти про що взагалі? - пробурмотів я, намагаючись відсторонитися, - поговоримо, коли протверезієш.

Він щось ще хотів сказати, але замість цього різко сіпнувся.

-  Якого…

Не встигаю відсахнутися на достатню відстань. Брата вивернуло прямо на мене. На мій чистий одяг.

-  Здурів чи що?  - я відскочив, дивлячись на зіпсований одяг, - зібрався блювати, то хоч би попередив!

Соломія прикриває рот рукою, але не від огиди. Швидше, від здивування та навіть від абсурдності ситуації.

-  Артеме, спокійніше, - тихо каже вона, підходячи ближче.

-  Як тут бути спокійним, - я розводжу руками, - він щойно… на мене…

Злитися довго не виходить. Дем’ян вже повалився на ліжко, щось нерозбірливо бурмочучи і явно не розуміючи, що відбувається.

-  Годі, - стримуючи роздратування кажу я, - покладемо бешкетника назад і підемо. Нехай відпочине.

Знову вкладаємо його нормально, хлопець більше не рухається.

Соломія мовчки виходить з кімнати і за хвилину повертається з чистим одягом.

-  Тримай, - простягнула мені.

Я взяв футболку, ще раз глянув на свій стан і скривився.

-  Дякую. Виглядаю не кращим чином.

-  Все добре, коханий, - тихо відказує наречена, - це дрібниці, не більше.

Я переодягнувся, а білявка тим часом вже збирає зіпсовані речі.

-  Я виперу, - каже вона.

Не сперечаюся і не заперечую. Соломія вже не служниця у домі, а хазяйка. Тепер не втомлюється доводити, наскільки підходить на цю роль.

Поки приходжу до тями, вона вже витирає підлогу. Кімната повернулася до нормального вигляду, ніби нічого і не сталося.

Коли все прибрано, ми разом виходимо з кімнати, залишивши Дем’яна спати. Кидаю останній погляд на нього – розкиданого, беззахисного, зовсім не схожого на того, ким він зазвичай намагається бути.

-  Поговоримо, коли протверезієш, - тихо повторюю сам до себе.

Братові явно є що сказати, але не зараз. У будь-якому разі готовий вислухати.

Увечері ми з Соломією сидимо у вітальні мовчки. Чай вже трохи вистиг, але я все одно час від часу робив ковтки  - більше для того, щоб зайняти руки, ніж через бажання пити.

За вікно повільно сідає сонце. Кімната наповнюється теплим м’яким світлом, і на мить все здається спокійним.  В якийсь момент неподалік почулися кроки, які змусили поглянути у бік дверей.

Дем’ян стоїть у проході – скуйовджений, блідий, з таким виглядом, наче його переїхала вантажівка.

Якщо він і спав, то цей сон явно не підкріпив його.

-  Прокинувся, - сухо кажу я, - збираєшся пояснити навіщо утнув подібне? І головне, чи відчуваєш докори сумління.

Соломія легенько стискає мою долоню, натякаючи, щоб зараз не час надавати настанови.

-  Як ти себе почуваєш? - м’якше запитує вона.

Дем’ян намагається усміхнутися, але виходить якась крива гримаса.

-  Наче мене добряче від гамселили, - тільки і відповідає.

-  Сідай, - киваю на стіл, - чаю хочеш?

Мовчки підходить і сідає навпроти нас. Я вже потягнувся за чайником, але він раптом підняв руку, зупиняючи мене.

-  Я… не за цим... Артеме, я хочу, нарешті, поговорити.

Голос звучить хрипко, але тверезо. Відкидаюся на спинку крісла. 

-  Якщо тобі є що мені сказати, тоді говори.

Соломія ледь помітно напружується поруч. Зумів це відчути, навіть не поглянувши у бік дівчини.  

Дем’ян ковзнув поглядом по ній, потім знову поглянув на мене.

-  Те, що скажу, це дійсно важливо.

Соломія одразу підвелася.

-  Я, мабуть, піду.

-  Ні, - різко відказує він.

Дівчина завмирає, не очікуючи такого.

-  Майбутня дружина брата має бути тут.

У кімнаті повисла тиша, а я переводжу погляд на Соломію Білявка хоча і виглядає розгубленою, але покірно сідає на своє місце.