Розділ 65.

Я не збираюся тиснути на Дем’яна, змушувати говорити.  Вважаю, що чоловік має розповісти все так, як вважає за потрібне.

Відчуваю, що йому це необхідно. Кілька років, юнак носить у собі тягар. Так  само як Аліса, він наробив помилок. Але ту зухвалу кралю подібне не хвилює, а у Дем’яна ще є сумління.

-  Говори, - кажу тихо, навіть лагідно.

Молодий чоловік довго не відповідав. Навіть почала думати, що він закрився, збирається втекти, проявити зручну байдужість. Але ні…

Він видихнув. Важко та навіть якось приречено.

-  Я… все життя заздрив йому.

Я не перепитую, про його йдеться. Зрозуміло, що говорить про Артема.

-  Розумієш, Соломіє, батько хотів сина, - починає Дем’ян, дивлячись кудись повз мене, - першого. Того, хто стане спадкоємцем і ким зможе пишатися.

Хлопець гірко усміхнувся, пригадуючи минуле.

-  Коли народився Артем… він був на сьомому небі від щастя. 

Слухаю, не перебиваючи, відчуваючи себе аж занадто спокійно.

-  Потім народився я.

Юнак похитав головою, пригадувати все це йому неприємно.

-  Я цього не пам’ятаю, - додає він швидко, ніби виправдовуючись, - мені потім розповіли. Прислуга це зробила…

Молодший брат Артема замовкає на мить і потім додає:

-  Слуги люблять теревенити. Інколи навіть занадто і коли їх не питають.

І от тут щось у мені неприємно смикнулося.  

-  Батько тоді сказав… - Дем’ян на секунду заплющує очі, ніби досі чує ті  слова, - «знову хлопець? Та скільки можна»?

Завмираю, не розуміючи, що сильніше: здивування чи відраза до таких слів. Ну як таке можна ляпнути про власну дитину?

-  Вдруге батьки планували доньку, - тихіше продовжив він, - дуже хотіли дівчинку.

Дивлюся на нього все уважніше. Бачу перед собою людину, яка насмілилася відкрити старі рани, на які довго намагався не звертати увагу.

-  Але коли мама мене народжувала, - він ковтає, - були дуже важкі пологи. Лікарі сказали, що вона більше не зможе мати дітей.

Він якось нервово закусив нижню губу.

-  На цьому все…

Відчуваю, як подих перехопило від хвилювання.

-  І ти вирішив, що це твоя провина? - тихо запитала я.

Він усміхається. Гірко.

-  Я не вирішив. Просто знаю це.

Мені хочеться щось сказати – заспокійливе, те, що підтримає молодшого Ланського. Але не виходить підібрати відповідні слова.

-  Батько ніколи прямо не казав такого, - продовжує юнак, - але цього і не треба було.

Він нарешті поглянув на мене.

-  Досить того, як він дивився на Артема… і як – на мене.

Я витримала цей погляд.

-  І що? Він прямо ігнорував тебе? Не звертав уваги?

-  Ні, - одразу відповідає Дем’ян, - у цьому і проблема. Він не поганий батько. Тато поводив себе інакше з Артемом, любив його більше.

У голосі Дем’яна звучить образа, наче він ще дитина, на якого не звертають уваги батьки.

Не знаючи, що сказати, мовчу деякий час після сказаного. Дем’яна можна зрозуміти, гірко, коли  відчуваєш себе непотрібним серед рідних людей. Неважливо, надумані ці емоції чи ні, але вони справжні для нього.

Уявляю дитячі образи юнака, приховану злість та роздратування. І я на секунду, дійсно майже зрозуміла його.

Майже, тому що згадала про Поліну. Ту подію, яку ніяк не можна забути чи проігнорувати.

-  Добре, - кажу, дивлячись йому прямо в очі, - тепер розкажи мені про аварію.

Він завмирає, здивовано дивлячись на співрозмовницю. Певне, не сподівався почути щось подібне.

-  Дем’яне, - кажу, - Аліса була тут. Я знаю головне, але без подробиць. Саме їх хотіла б почути від тебе. Яку саме роль ти зіграв у цьому?

Запанувала тиша, я не підганяю хлопця, не змушую розповідати швидше.

І тоді він здався.

-  Це… не мало зайти так далеко, - тихо почав хлопець.

-  Продовжуй.

Він дивиться на мене так, наче сподівається, що я передумаю розпитувати. Скажу щось на кшталт «ой, да забудь».

-  Це була ідея Аліси. Вона сама мене знайшла. Призначила зустріч і запропонувала… - він запнувся, ніби навіть зараз це звучало занадто брудно, - розіграти жарт.

Я повільно видихнула.

-  Який саме «жарт»?

-  Щоб я почав… залицятися до Поліни, - відповідає, не дивлячись на мене, - таємно.

Я піднімаю брову, вже розуміючи, до чого це призведе.

-  Бо вона ненавиділа Артема, - швидко додає,  - не хотіла цього шлюбу.