Розділ 43.

Через кілька хвилин після того, як пішла Оксана, починаю прибирати зі столу. Перед тим, як підемо спати, потрібно вимити посуд, щоб на завтра все було чисте і під рукою. 

Але прибирання не до кінця вдається, відчуваю, що маю дещо сказати господарю. 

- Життя налагоджується, - тихо кажу я, сідаючи поруч із темноволосим чоловіком на лаву. 

Він не відповідає одразу, роздумує над тим, що сталося нещодавно. 

- Тобі не здається, - продовжую, - що прихід Оксани… це як знак долі. Минуле не женеться за тобою, щоб знову нанести удар. Воно чекає, щоб ти його відпустив. 

Артем гірко всміхається. 

- Легко сказати. 

- Не легко, - погоджуюся м’яко, - але потрібно. Ти не можеш усе життя жити так, ніби досі триває той день. Ти заслуговуєш на спокій. На щастя. 

Він дивиться перед собою, у вечірні сутінки. 

- Може і так, - тихо промовляє він, - можливо, ти права. Можливо… я подумаю над цим. 

Не стримуюся від усмішки: 

- Вже прогрес, господарю.

Він повертається до мене. Його очі виглядають теплішими, ніж будь-коли. 

- Ти допоможеш мені у цьому? 

Питання прозвучало раптово. І так щиро, що у мене перехоплює подих. 

- Із задоволенням, - відповідаю, не вагаючись. 

Він нахиляється першим. 

Його поцілунок виглядає обіцянкою, яку він дає зараз...і саме у ту мить у саду чується гучний сміх. 

- Нарешті! Дочекався, все ж таки! 

Ми буквально відскочили одне від одного, наче школярі, спіймані на гарячому. 

Біля яблуні стояв Лев. Руки складені на грудях, обличчя сяє від задоволення. Біля його ніг сидів Люмен та ретельно вимивався. 

- Думав, ви ще довго будете ходити навколо, - заявив хлопчина і ще раз плеснув у долоні. 

- Лев, - відчуваю, як шаріюся.

Артем підводиться, намагаючись зберегти суворий вигляд. 

- Ти давно тут стоїш? 

- Достатньо, - самовдоволено відповідає підліток, - я вже готовий вимагати: зізнайтеся одне одному у коханні. Скільки можна тягнути? 

- Це не твоя справа, - похмуро каже Артем, але бачу, як у куточках його губ ховається усмішка. 

- Моя, - не здається Лев, - я живу у цьому домі. Принаймні зараз. Тому заслуговую знати, коли ви нарешті станете щасливими. Перестанете випробовувати терпіння одне одного. 

- Досить, - суворо мовить Артем, - Леве, йди спати. 

В його голові чується знайома твердість, від якої зазвичай хотілося одразу випростатися. 

- Ой-ой, як грізно, - протягнув Лев, але в очах у нього сміялися іскри, - добре вже, добре. Не заважатиму, щоб не зіпсувати момент. 

Нахилився і, підхопивши на руки Люмена, який мирно вмостився на землі, притиснув кота до себе. 

- Ходімо, друже. Тут без нас і так розберуться. 

- Леве, йди вже, - кидає Артем. 

- Все-все, замовкаю, - сміється підліток, попрямувавши до будинку.

Дивлюся їм услід, поки двері не зачиняються. Молодий чоловік ніяково усміхається, бажаючи приховати незручність. 

- Не звертай уваги на те, що він говорить. Малий ще, дурний. 

Глянувши на нього, також не стримую усмішки. 

- Він молодший за мене лише на три роки, - спокійно відповідаю я, - і я з ним згодна. 

Артем завмирає, його очі темніют, але не від гніву.  Наче він почув те, чого боявся почути, і водночас чекав. 

Я не даю йому часу придумати щось у відповідь, тому що є ще робота. Збираю чашки, що залишилися після чаювання. 

- Посуд сам себе не помиє. Треба братися до діла. 

Швидко пішла до будинку, відчуваючи, як на вустах ще горить поцілунок. 

Кухня зустрічає мене теплом і світлом лампи над раковиною. Як же я вже звикла до цього місця. Вода тихо зашуміла, коли я відкриваю кран. Миючи посуд, роздумую над тим, яким насиченим видався цей вечір. 

Життя справді рухається вперед, не зупиняється, якби складно не було. 

Я саме витираю чергову тарілку, коли чую кроки.

-  Дозволиш допомогти? - пролунало за спиною. 

Я озирнулася. Артем стоїть у дверях кухні, його обличчя вже не суворе, як хвилину тому. 

- Дозволяю, - відповідаю, привітно усміхнувшись. 

Чоловік закатав рукави сорочки, після чого стає поруч. Його плече ледь торкнулося мого – випадково, але я відчуваю це всім тілом. 

Працюємо мовчки кілька хвилин. Він миє посуд, я витираю і справа йде набагато швидше, ніж коли я була тут сама. 

Говоримо про прості речі. Про те, що мені приготувати завтра на сніданок, обід та вечерю. Розповіла, що на вихідних хочу влаштувати генеральне прибирання будинку.