Розділ 33.

Чотири роки тому.

Розповідь про день аварії словами Лева.

Ті вихідні ми провели на заміській віллі батька Поліни. 

Мої власні батьки фактично зіпхнули мене під контроль двоюрідної сестри. Я не особливо хотів, але розумів, що вибору не маю. 

Батьки збиралися провести час без мене, друзі роз’їхалися… коротше, нікому я не був потрібен. 

Єдине, що підбадьорювало, так це те, що я побачуся з Артемом. 

Він єдиний, з ким у мене склалося спілкування. Можна сказати, що ми стали друзями. 

Артем не відмахувався від мене, коли запитував щось, не кричав без причини. З ним було цікаво поговорити про улюблені фільми та мотоцикли. 

Якраз очікували з Поліною, доки Артем приїде та забере нас до Києва. 

Вихідні ми провели у різних кінцях будинку, збираючись тільки за загальним столом. Я гуляв у саду, переписувався з однокласниками, навіть один раз пограв у теніс із садівником.

Але все рівно було якось нудно. Хотілося, щоб Поліна не дивилася на мене суворо щоразу, як з’являвся в її полі зору. Коли намагався розпитати про майбутнє весілля…

- Поля, ти вже вибрала сукню на весілля? - бадьоро запитую, сідаючи біля сестри на диван.

Та лише дивиться на мене, елегантно підперши голову рукою.

- Не вибрала, - говорить у відповідь, - чому узагалі питаєш?

- Однокласниці запитували. Кажуть, що ти будеш дуже гарна, особливо, якщо вибереш…

- Ти вже розпатякав, - різко перериває Поліна, - яке твоє діло, у чому я буду на весіллі?

Замовкаю, зніяковівши. Дорослі часто говорять, що я лізу не у свою справу. Але про що тоді говорити?

Мама казала, що для Поліни весілля - найщасливіша подія, але чому Поля так злиться?

Ще хвилин сорок практично мовчимо.

Коли вже повернемося у Київ, щоб я міг принаймні у кімнаті закритися і почитати улюблену книгу.

Через деякий час до кімнати заходить Артем. Варто йому побачити Поліну, як обличчя сяє таким щастям, що навіть дивно. 

Цікаво, я колись знайду дівчину, на яку буду дивитися так само? Такі дівчата взагалі існують? Чи вони всі такі злі, як Поліна? 

- Привіт, кохана, - бачу, як Артем бере руку Поліни і підносить до вуст. 

«Фе! І хочеться йому слинити їй руку?» 

Поліна майже одразу висмикує руку. 

- Поїдемо, - різко каже вона, - у мене на ранок манікюр. 

- Не хнюпся, красуне, - говорить Артем, - ти ж справжнє сонечко, не повинна бути похмурою. 

Встає та бере сумочку, нічого не відказавши нареченому. 

- Артеме, привіт, - кажу, нарешті звертаюся до чоловіка, щоб хоча б якось привернути до себе увагу. 

Тому що він, крім Поліни, нікого не бачить.

Повертається до мене, і очі спалахують радістю. 

- Левеня, привіт. Не помітив тебе, думав, що в іншій кімнаті. Як ся маєш, друже? 

Тиснемо одне одному руки, зовсім як дорослі. 

- Ти за місяць виріс, - підморгує Артем, - мабуть, найвищий у класі? 

- Скажеш таке, - відказую, почервонівши від задоволення. 

- Ви довго збираєтеся квоктати? - гнівно запитує Поліна, - може, мені самій до Києва дістатися? Пішки піти? 

- Ну що ти, квіточко, - говорить Артем, - твої ніжки занадто тендітні, щоб йти по асфальту. Тим паче на шпильках. 

Поліна нічого не відказує, йде з дому. 

- Леді вперед, - жартома каже Артем, - ми також ходімо, Левеня. 

З готовністю виходжу з будинку разом із дорослими. Вихідні з Поліною — це все рівно, що без неї. В кращому випадку ігнорує, у гіршому – кричить.

Коли виходимо, бачу таку класну машину без даху, що дух захоплює. Хочеться стрибати навколо залізної крихітки і вищати від захвату. 

- Неймовірна! - не стримавшись, кажу Артему, - не бачив у тебе її раніше. Звідки у тебе ця красуня? 

- Малий, у мене тільки одна красуня, - підморгує хлопець, вказуючи на Поліну. 

Двоюрідна сестра в цей момент переписується у телефоні і уваги на нас не звертає. Артем, злегка зітхнувши і намагаючись приховати сум, продовжує: 

- Машину батько подарував. Правда, через це з Дем’яном посварився… 

Артем замовкає, вважаючи, що я занадто юний, щоб знати про їхні стосунки з братом. Дещо я знаю. Наприклад, те, що молодший брат заздрить старшому.

- Можна, я сяду на переднє сидіння? - запитую, продовжуючи розглядати машину. 

- Ні, - твердо відказує Артем, - ти ще малий. 

- Який я малий? - обурююся, - мені вже є дванадцять, і зріст дозволяє… 

- Ти тупий чи глухий? - грубо втручається Поліна, - їдеш на задньому сидінні. І закрийся вже!