Розділ 28.

П’ять років тому.

Мені було двадцять два і я вважав, що знаю все про кохання. Але тепер розумію, що на першому місці для мене стало бажання володіти. 

Вона стала для мене цілим Всесвітом. Жінкою, без якої не уявляв жодного дня. Хвилина без неї здавалася випробуванням. 

Я кохав Поліну вже рік. Кохав мовчки, з відчаєм, з тією впертістю, яка більше схожа на хворобу, на одержимість. 

Вона ж жила легко. Сміялася голосно, без жодного зніяковіння. Змінювала хлопців так само невимушено, як сукню перед черговою вечіркою або як рукавички. 

Я завжди залишався поруч, закинутий у френдзону. Наші родини мали теплі стосунки, хоча й не особливо дружні. Так, ділове партнерство, яке припиниться, якщо знайдеться хтось більш вигідний. 

Це дратувало. Я син багатих батьків, старший спадкоємець. Здавалося, що можу отримати все, що хочу, і кого хочу. 

Але Поліну отримати я не міг, тому що вона не бідна дівчинка, яка поведеться на красиве життя та вродливого мажора.

Дівчина все це мала і без мене, тому легко могла відмовити. Що вона і робила постійно. 

Залишалося завжди бути поруч, але на відстані. Готовим виконати кожну її примху, найдрібнішу забаганку. 

Поліна це розуміла і користувалася. Здається… навіть знущалася, отримуючи задоволення від того, що ніколи не буде моєю. 

- Артеме, ти хороший, - якось промовила вона, милуючись собою перед дзеркалом, - ти мені як подружка. Тому не дивися на мене так, ніби я остання жінка на планеті. Навіть якщо я дійсно вродлива та ефектна. 

Для мене вона такою і була, всіма силами намагався привернути її увагу. Допомагав з проєктами, приходив на ті самі заходи, що і вродлива дівчина. Дарував квіти та дорогоцінності без приводу, спускаючи на кохану величезні суми. 

Вона брала, ввічливо дякувала. Після чого йшла під руку з кимось іншим, навіть не обернувшись. 

Мені ж ставало так боляче, що хотілося вити у порожнечу. 

В один момент компанія її батька потерпіла крах. Вклалися не туди, куди треба. У світі підприємства одна помилка може коштувати дуже дорого. 

Новини швидко дійшли до мене. У родини Поліни з'явилися борги, інвестори відвернулися, вдаючи, що більше не причетні до справи. 

Я тоді вперше бачив, щоб Поліна перестала сміятися, як тривога світилася у прекрасних, великих очах. 

Крах компанії означав кінець заможного життя, який Поліна не помічала, доки не зрозуміла, що може втратити.

Того дня ми сиділи у нашому улюбленому кафе. Тепер розумію, що воно було «нашим» тільки для мене.

Дівчиина дивилася на чашку так, ніби там могла знайти вихід. Я… зробив те, за що досі себе ненавиджу.

Чудово знав, що мій батько здатен врятувати їх бізнес, для цього потрібен всього лише один підпис. Виданий кредит без необхідності повернення і без відсотків. Достатньо зробити єдиний впливовий дзвінок. 

Тому я прийшов до неї не як «подружка». Як людина, що має свої умови і готова їх назвати. 

 - Я можу допомогти, - кажу рівно, надто спокійно, - мій батько погодиться інвестувати, якщо я попрошу. Саме я його улюбленець, а не Дем’ян.

Підводить на мене свої глибокі очі. Дивиться вперше не з байдужістю, а з надією.

 - Справді?

Я кивнув, очікуючи подальшої реакції красуні. 

- Але є умова. Моя умова. 

 Вона одразу напружилася, зрозумівши, що за порятунок призначена ціна. 

 - Справді? Ти ж наче завжди казав, що готовий заради мене на все. І нічого за це не вимагатимеш. Тому що ти мені справжній друг. 

- Не цього разу, - надав голосу холодності, щоб звучати більш переконливо.

- Добре. Кажи, що придумав. 

Пригадую кожну секунду. Пам’ятаю, як стиснулися тоді мої пальці. Як совість кричала, що я переходжу межу. Але я не повіся на голос сумління. 

- Ти станеш моєю дівчиною. Офіційно. Щоб про це всі дізналися. Згодом перейдеш у статус нареченої. Станеш моєю, тільки моєю. 

Поліна поглянула на мене з подивом, в якому промайнула насмішкуватість. Мовляв, бовдур, що виконує кожне моє бажання, має власну думку? 

- Ти… жартуєш? - її голос зривається від хвилювання та обурення. 

Я навіть не думав жартувати. 

- Я кохаю тебе, Поліно. Я зможу дати тобі все, що забажаєш. Зумію захистити, подарувати стабільність.  Тільки дай мені шанс, дозволь подбати про все. 

- Ти хочеш купити мене? - дівчина смикається, від чого стілець скрипнув, - це огидно, Артеме. 

Вона права, але тоді я не хотів того визнавати.

- Це не купівля, - відповів, намагаючись тримати все під контролем, - це угода. Ти все одно рано чи пізно вийдеш заміж. Чому не за того, хто тебе кохає? 

- Тому що я тебе не кохаю. Та й не збираюся виходити заміж наступні років п’ять. Тим паче за таку розмазню, як ти.