Розділ 28.

П’ять років тому.

Мені було двадцять два. 

Вважав, що знаю, що таке кохання. 

Тепер розумію, що на першому місці для мене стало бажання володіти. 

Вона стала для мене цілим Всесвітом. 

Я кохав Поліну вже рік. Кохав мовчки, з відчаєм, з тією впертістю, яка більше схожа на хворобу. 

Вона ж жила легко. Сміялася голосно. Змінювала хлопців так само невимушено, як сукню перед черговою вечіркою. 

Я завжди залишався поруч, закинутий у френдзону. Наші родини мали теплі стосунки, хоча й не особливо дружні. Так, ділове партнерство, яке припиниться, якщо знайдеться хтось більш вигідний. 

Це дратувало. Я син багатих батьків, старший спадкоємець. Здавалося, що можу отримати все, що хочу, і кого хочу. 

Але Поліну отримати я не міг, тому що вона не бідна дівчинка, яка поведеться на красиве життя та вродливого мажора.

Дівчина все це мала і без мене. Тому могла відмовити. 

Залишалося завжди бути поруч. На відстані. Готовим виконати кожну її примху. 

Поліна це розуміла і користувалася. Здається… навіть знущалася, отримуючи задоволення від того, що ніколи не буде моєю. 

- Артеме, ти хороший, - якось промовила вона, милуючись собою перед дзеркалом, - ти мені як подружка. Тому не дивися на мене так, ніби я остання жінка на планеті. 

Для мене вона такою і була. 

Намагався привернути її увагу. Допомагав з проєктами, приходив на ті самі заходи, що і вродлива дівчина. Дарував квіти та дорогоцінності без приводу. 

Вона брала. Дякувала. Після чого йшла під руку з кимось іншим. 

Мене це било дуже боляче. 

В один момент компанія її батька потерпіла крах. Вклалися не туди, куди треба. У світі підприємства одна помилка може коштувати дуже дорого. 

Новини швидко дійшли до мене. Борги. Невигідний контракт. Інвестори відмовилися. 

Паніка.

Я вперше бачив, як Поліна перестала сміятися.

Крах компанії означав кінець заможного життя, який Поліна не помічала, доки не зрозуміла, що може втратити.

Того дня ми сиділи у нашому улюбленому кафе. Тепер розумію, що воно було «нашим» тільки для мене.

Дивилася на чашку так, ніби там могла знайти вихід. Я… зробив те, за що досі себе ненавиджу.

Чудово знав, що мій батько здатен врятувати їх бізнес.

Всього лише один підпис. Виданий кредит без необхідності повернення. Один дзвінок, що може бути дуже впливовим.

Тому я прийшов до неї не як «подружка». Як людина, що має свої умови.

 - Я можу допомогти, - кажу рівно, надто спокійно, - мій батько погодиться інвестувати, якщо я попрошу. Саме я його улюбленець, а не Дем’ян.

Підводить на мене свої глибокі очі. Дивиться вперше не з байдужістю, а з надією.

 - Справді?

Я кивнув. І зробив паузу.

- Але є умова?

 Вона одразу напружилася.

 - Справді? Ти ж наче завжди казав, що готовий заради мене на все. Просто так.

- Не цього разу, - надав голосу холодності, щоб звучати більш переконливо.

- Добре. Кажи, що придумав. 

Пригадую кожну секунду. Пам’ятаю, як стиснулися тоді мої пальці. Як совість кричала, що я переходжу межу. Але я заглушив усе це. 

- Ти станеш моєю дівчиною. Офіційно. Щоб про це всі дізналися. Згодом перейдеш у статус нареченої. 

Поліна поглянула на мене з подивом, в якому промайнула насмішкуватість. Мовляв, бовдур, що виконує кожне моє бажання, має власну думку? 

- Ти… жартуєш? - її голос зривається. 

Я ж не жартував. 

- Я кохаю тебе, Поліно. Я зможу дати тобі все. Захист і стабільність. Я не підведу. Тільки дай мені шанс. 

- Ти хочеш купити мене? - дівчина смикається, від чого стілець скрипнув, - це огидно, Артеме. 

Вона права, але тоді я не хотів того визнавати.

- Це не купівля, - відповів, намагаючись тримати все під контролем, - це угода. Ти все одно рано чи пізно вийдеш заміж. Чому не за того, хто тебе кохає? 

- Тому що я тебе не кохаю. Та й не збираюся виходити заміж наступні років п’ять. Тим паче за таку розмазню, як ти. 

Ці слова, жорстокі і прямі, мали б мене зупинити. 

Не зупинили. 

Вона встала та вийшла з кафе. Я подумав, що все. Прогнав остаточно, втратив останню нагоду отримати бажане щастя. 

Та через кілька днів Поліна прийшла до мене сама. 

Очі заплакані, руки тремтіли. 

- Якщо я погоджуся… ти справді допоможеш батькові? Попрохаєш дати грошей?