Розділ 21.

Артем.

Відсмикую важку фіранку, і в моє пошрамоване обличчя б’ють промені світла.

Мружуся і… навіть відчуваю задоволення.

Радість від того, що моя спотворена шкіра відчуває весняне тепло.

Підсвідомо розумію, що причиною цього стала Соломія.

З того моменту, як у будинку почала працювати юна дівчина, багато чого змінилося. У кращу сторону. Не тільки для будинку, але й для мене.

Пригадується те, що сталося цієї ночі… чи вечора. Була така сильна гроза, що не розбереш, який саме час доби тоді панував.

Переводжу погляд на півонії, які поставила у вазу моя служниця. Я припустився багатьох помилок за такий короткий час.

Занадто багато.

Треба було викликати таксі, яке б відвезло Соломію до її квартири. Не відпускати дівчину їхати на маршрутці.Також я мав би прослідкувати, щоб вона безпечно повернулася додому на таксі.

Натомість сидів у кімнаті і спостерігав, як збирається гроза. Серце нило, хвилювалося, але я нічого не зробив…

Соломія повернулася і навіть не перевдягнувшись у сухий одяг, одразу пішла до мене. 

Принесла півонії. 

Поліна не любила ці квіти, говорила, що вони занадто прості. Наречена полюбляла троянди та інші квіти, що виглядали вишукано і дорого. 

Я готовий був застеляти їй дорогу пелюстками троянд, що і робив неодноразово. 

Але вона… 

Намагаюся позбутися цих думок, виходжу з кімнати. 

Не хочеться сидіти у напівтемряві, сьогодні вихідний. Це несхоже на мене, але підсвідомо розумію, що хочу побачитися з Соломією. 

Пригадується поцілунок, який білявка подарувала мені, який не мав сил і бажання заперечувати. 

«Заспокойся. Це нічого не означає, - кажу собі, йдучи до виходу, - один поцілунок не здатен зцілити зранене серце. Не може виправити помилок, які ти накоїв у минулому».

Пригадую, як Поліна полюбляла дивитися романтичні фільми та серіали. Мені доводилося дивитися також. 

Спостерігаючи, як у коханої сяють очі, вірив, що кохання здатне зцілити все, що завгодно. 

Але кохання – не чарівна таблетка. 

Виходжу на ганок і бачу Соломію, яка сидить за столиком, роблячи з чашки невеликі ковтки. Дівчина зробила перерву і вирішила насолодитися ранковою кавою. 

- Доброго ранку, Соломіє, - кажу, крокуючи до неї. 

Мимохіть думаю про те, як дівчина здивується, побачивши, що у її господаря-відлюдника не такий поганий настрій. 

Побачивши мене, дівчина швидко підводиться, пильно дивиться. На мить здається, що заговорить про те, що сталося вночі. 

Подумки благаю її не робити цього. 

Рожеві вуста красуні усміхаються, і вона говорить:

Доброго ранку, господарю. Сідай, зараз винесу каву і сніданок. Після грози погода неймовірна. Поглянь, як сяє сонце, а на листі блищить роса. 

Дзвінкий голос Соломії луною віддається серед зелені мого занедбаного саду. 

Служниця йде, щоб усе приготувати, а я сідаю на стілець, вдихаючи свіже повітря на повні груди. 

День дійсно чудовий, якщо для мене такий узагалі можливий. Щось нашіптує, що так… це ще можливо. 

Соломія швидко повертається, ставить переді мною тарілки, запашну каву. Але коли збирається піти, я тихо кажу: 

- Соломіє, посидь зі мною. Я б хотів цього… 

Білявка на мить затримується на мені поглядом, потім сідає навпроти і береться за свою недопиту каву.

Деякий час сидимо мовчки. Я беруся за сніданок, краєм ока помічаючи жовтого метелика, що кружляє у весняній блакиті неба. 

- Я тут подумав… - починаю, відчуваючи, як обличчя заливає рум’янець. 

Що зі мною коїться? Вважав, що дорослий чоловік, який вже все пережив. Тепер боюся заговорити з дівчиною, яка, до того ж, працює на мене. 

- Дуже задоволений результатом, себто твоєю роботою, - продовжую, беручи скибочку яблука, - тому хотів би… 

Соломія не зводить з мене погляду блакитних очей. Чекає, що скажу далі. 

- Хотілося б подякувати тобі якось… 

- Ви платите мені гроші, - говорить дівчина, - я не потребую іншої подяки. 

- Знаю, - ставлю на стіл чашку з кавою після того, як зробив ковток, - але хочу зробити щось особисто для тебе. Скажи, чого б ти хотіла? Суші замовити тобі? Чи може… ну там щось з одягу… та не знаю. Щось дрібне, але приємне. 

Дівчина усміхається і промовляє: 

- Якщо це буде не дрібниця, але дуже приємно для мене? Якщо відмовиш, зрозумію.

- Кажи, - дозволяю, відчуваючи, як починає колотитися серце.

Що це дівча надумало? Зазвичай так розмову не починають, не маючи підступу.

Служниця мить мовчить, наче набираючись сміливості: