Розділ 13.

Артем йде до кухні, набирає там води у лійку і повертається до вітальні. Починає турботливо поливати квіти, більше не дивлячись на мене. Відчуваю себе так, наче перестала існувати і його це влаштовує. 

Тоді підходжу ближче і наважуюся торкнутися його руки. Артем смикається і дивиться на мене, наче хоче запитати: "Це ж треба! Думав ти вже втекла". 

- Артеме, ти неправий, - кажу, намагаючись говорити рівно, хоча голос тремтить, - твої шрами на обличчі… як сказати, це незвично. Дозволь трохи звикнути. Якщо ти думаєш… 

На мить запинаюся, потім рішуче продовжую: 

- Якщо думаєш, що після цього я піду, то помиляєшся. Залишаюся, навіть якщо ти проти. Тому що я хочу залишитися. 

Молодий чоловік смикнувся, наче не очікував такого. 

- Не кажи цього, - прошепотів, - тому що коли ти підеш, для мене це буде занадто боляче. 

Підійшла ще ближче, майже впритул. Відчуваю, як калатає серце, але це не від страху. 

-Я не піду, Артеме. Тільки якщо виженеш силою. І не тому, що мені нема куди йти. Тому що ти не чудовисько. Ніхто і ніщо не переконає мене у зворотному. 

Він опускає погляд, наче не має права дивитися на мене. 

- Соломіє, ти дуже вродлива. Сама краса. Не дивно, що злякалася такого, як я, у темряві. 

- Я злякалася несподіванки, - повторюю вперто, - це може статися з кожним. 

Чоловік підводить очі. У них стільки самотності, що хочеться просто обійняти його. 

- Соломіє, ще раз повторюю, якщо потрібні гроші… 

- Я ще раз повторюю, що справа не у грошах, - відказую трохи більш різко, ніж планувала, - невже не зрозумів досі? 

Між нами повисає тиша, яка викликає тривогу. Тому що не знаєш, як себе поводити у таких випадках. 

Тоді я наважилася на відчайдушний крок. Підходжу настільки близько, що відчуваю тепло його тіла. Той одразу напружився, ніби готовий відсахнутися. 

- Не підходь, - тихо говорить він, - ти ж сама не знаєш, чого хочеш. Ти ще дурне дівчисько, яке узагалі життя не знає. Не розумієш, яким воно може бути жорстоким. 

- Знаю, - прошепотіла у відповідь, - хочу, щоб ти перестав ховатися від мене. Коли вже пустив жити під свій дах, то дозволь завоювати хоча б краплинку твоєї прихильності. 

Моя рука сама потягнулася вперед. Кінчиками пальців торкнулася його зап’ястя. 

Він різко видихає, але не відсмикує руки. Навпаки – пальці ледь помітно стиснули мої, ніби перевіряючи, чи я справжня. 

- Соломіє… - його голос зламався, - ти не уявляєш, що робиш. 

- Уявляю, - піднімаю на нього очі, - стою поруч із чоловіком, який з якоїсь причини розчарувався у житті і в собі. Але я не розчарована у ньому. 

Артем раптом відступає на півкроку. Наче його перемкнуло. Ніби згадав, хто він такий і ким себе вважає. На обличчі з’являється усмішка, майже глузлива, від якої стає не по собі. 

- Знаєш, - каже він, дивлячись прямо мені в очі, - ти так переконливо говориш. Мовляв, я не чудовисько і ти мене не покинеш. 

Він гмикнув, і мені знову стало трохи лячно. 

- Готова відповідати за те, що говориш? Чи просто говориш, тільки б щось сказати? 

Мовчки дивлюся на нього, не до кінця розуміючи, до чого веде. 

- Якщо ти справді так думаєш, тоді доведи. Поцілуй мене. 

Слова прозвучали наче виклик. 

Я це бачу одразу. Він впевнений, що не зможу. Відведу погляд і відмовлюся. Знайду виправдання і точно втечу. 

- Ну так що? - тихо додає він, - зроби це або не бреши ні мені, ні собі. 

У грудях щось стискається. Не страх, а схоже на злість. Чому він такий впертий? Постійно прикривається болем, яким зручно все виправдати. 

- Ти вирішив познущатися з мене? - запитую я. 

- Ні. Хочу тебе перевірити. 

Я не даю йому часу подумати ще раз, простт роблю крок уперед і не зупиняюся. Роблю ще один крок. 

Він не встигає відреагувати, лише здивовано дивиться, а я вже піднімаюся навшпиньки і торкаюся його губ своїми. 

Це був не сміливий поцілунок, не впевнений, навіть незграбний. Щиро кажучи, це мій перший поцілунок. 

Я ніколи ще нікого не цілувала. Не зустрічалася ні з ким. Моє життя завжди було зосереджено на тому, щоб вижити самій і допомогти бабусі. 

Тепер я поцілувала чоловіка. Ніколи не думала, що вперше це станеться саме так.

Його вуста такі теплі та приємні. Чоловік заклякнув на місці, наче не вірить узагалі, що це сталося. 

Я відсторонилася перша, мимохіть насолоджуючись отриманими почуттями. 

- Тепер ти задоволений? - прошепотіла, дивлячись йому у вічі. 

Він мовчить виглядає як  хлопець, якого щойно поцілували. Я зробила це не тому що пожаліла його, а тому що сама цього забажала. 

Не дочекавшись відповіді від цього кременю, впевнено промовляю: