34 Аделіна

Поговоривши з подругою, я прийняла душ і переодяглась для сну. Я заснула майже одразу, щойно голова доторкнулась до подушки.

Навіть не знаю, що саме розбудило мене посеред ночі. Відкривши очі, я кілька хвилин лежала, уважно прислухаючись до того, що відбувалось в будинку.

Як на зло, мені згадалися ті жахливі жіночі крики, які я почула кілька днів назад.

Але скільки б я не прислухалась, все було тихо і спокійно. Я вже почала подумки лаяти сама себе, за те, що така боягузка, коли почула, як ручка на дверях в мою кімнату повернулась.

Затамувавши подих, я схвильовано чекала, що ж буде далі. Від страху, я ледь не заверещала, бо я не могла пригадати, чи замкнула двері перед тим, як лягти спати чи ні.

Хтось точно стояв у мене під дверима і намагався зайти. Схопивши телефон, що лежав на тумбочці біля ліжка, я поглянула на годинник. Була майже четверта година ночі.

Наскільки мені було відомо, всім працівникам було суворо заборонено виходити зі своїх кімнат після дванадцятої. Тоді хто це такий зараз хоче відчинити двері моєї кімнати?

Може, це Маргарита? Але вона не схожа на людину, яка порушує правила. Всі ці дні, що я працювала в будинку Білецького, покоївка поводилась і висловлювалася досить обережно. Навіть мене попереджала про те, що можна, а чого краще не робити.

Тому я засумнівалась в тому, що це могла бути вона. Маргарита точно б не стала порушувати заборони.

Оскільки двері так і не відчинилися, значить я таки не забулась замкнути їх перед сном. Зрозумівши це, я видихнула з полегшенням.

Трохи повагавшись, я все ж наважилась і вставши з ліжка, тихенько підійшла до дверей. Кілька секунд я стояла на місці і уважно прислухалась.

Не знаю, чи я і справді чула чиєсь дихання за дверима, чи це була лише гра моєї багатої уяви.

- Х ... Хто це? Що вам потрібно? - злякано запитала я.

Мені ніхто не відповів, але я чітко почула, як від моєї кімнати почали віддалятись чиїсь кроки.

Хух ... Та що ж це, в біса, тут коїться?! Що відбувається в цьому будинку?!

Я кілька разів глибоко вдихнула і видихнула, намагаючись заспокоїтись, але це мені не особливо допомагало.

Я повернулась назад в ліжко. З одного боку нічого страшного ніби не відбулося. Цілком можливо, що хтось просто помилився дверима. В домі Білецького було так багато кімнат, що це і не дивно.

Але з іншого боку... Це була саме моя кімната... Хто і навіщо намагався зайти в неї посеред ночі?

А якщо це зовсім не було помилкою? Навіщо комусь робити подібне? І хто це міг бути?

Від таких думок сон у мене, наче рукою зняло. В голові коївся повний хаос.

Так і пролежала до самого ранку. Я не знала, що мені робити. Сказати іншим, що вночі до мене в кімнату хтось намагався зайти? Чи промовчати і зробити вигляд, що нічого не сталося?