31 Арсен

Дивлячись на те, як за Аделіною зачинились двері, важко зітхнув і подумки вилаявся.

Я вже встиг помітити те, що ця дівчина якось дивно впливає на мене. Аделіна - дуже світла, мила і вродлива дівчина.

Мені хочеться більше часу проводити разом з нею, піклуватись про неї, захистити від усього, але...

Але чи зможу я зробити це, враховуючи все те, що зараз відбувається? І чому в моєму житті все так складно?

Як же все це бісить... Дідько! Я маю вплив і гроші, але не можу жити так, як хочу сам!

Як на зло, перед очима знову з'явилась Аделіна. Сьогодні вона виглядала просто неймовірно.

Я не міг відвести погляду від її великих, блакитних очей і спокусливих губ.

Стоп! Арсене, ти не можеш собі цього дозволити. Краще не думати про про Аделіну і сприймати її виключно, як звичайну хатню робітницю. Так буде краще для всіх...

Вилаявшись, я приготував  міцну каву і пішов до себе в кабінет. Мене наче розривало навпіл між власними бажаннями і можливостями.

Я злився на себе, на ті обставини, що склалися і на власну долю.

Двері в мій кабінет відчинилися без стуку і зайшла Галина.

- Чого тобі? - невдоволено запитав я, ледь стримуючись, щоб не послати кудись далеко і надовго.

- Арсене, мені не подобається твоя нова хатня робітниця. Вона надто зухвала і нахабна. Я бачила, як вона дивиться на тебе. Ця підступна пройдисвіка точно розраховує залізти до тебе в ліжко.

Галина завжди дратувала мене. Жахливо бісило те, що я змушений був терпіти її у своєму домі і бачити щодня.

- Галино, зі своїми працівниками я чудово розберусь і без твоїх порад. Крім того, твоя думка стосовно Аделіни мене не цікавить, - ледь стримуючись, промовив я.

- Але... - не здавалась ця набридлива жінка.

- Ти забулась, де твоє місце, Галино?! Ким ти себе вважаєш?! Не смій діставати мою хатню робітницю. Дізнаюсь про це і ти дуже пошкодуєш. А тепер пішла геть звідси!

- Арсене, ти забув, що я тут роблю? - розлючено поцікавилась вона.

- Я все чудово пам'ятаю. Але ти не повинна переходити межі дозволеного. І ще одне. Не заходь більше в мій кабінет без стуку. Зрозуміла?

- Я все зрозуміла, Арсене, - сказавши це, Галина кулею вискочила в коридор.

Здихавшись нарешті цієї змії, я видихнув з полегшенням і відкинувся на спинку крісла.

Скільки можна?! Скільки ще я маю терпіти це все?! Чому саме я мав опинитись в такому становищі?!

Зрозумівши, що сьогодні працювати більше не зможу, я пішов до себе в кімнату. 

Я прийняв душ, перевдягнувся в піжаму і ліг в ліжко. Хоча я відчував жахливу втому, але заснути відразу не зміг.

Згадка про хатню робітницю прогнала з моїх думок весь негатив. Подумавши про Аделіну, я мимоволі посміхнувся.

Ця дівчина наче справжній промінчик сонця в темряві, що дарує мені надію на краще майбутнє.