30 Аделіна

Спершу я зраділа, коли побачила Арсена Білецького. Не дарма Таня старалась і наводила мені красу.

Але помітивши свіжі подряпини у нього на шиї, я зробила певні висновки, після яких хотілося просто втекти до себе в кімнату, зачинитися там і поплакати, лаючи себе за власну наївність і дурість.

Зараз я точно не була налаштована на спілкування зі своїм босом і хотіла швидше його здихатись, але він вперто бажав дізнатись, хто ж це зіпсував мені настрій.

От навіщо воно йому здалося? Не могла ж я сказати Білецькому про те, що засмутилася саме через нього і ті кляті подряпини. Але тут я дуже вчасно згадала про Галину.

Я була більше, ніж впевнена у тому, що Арсен Білецький не палає бажанням розповідати мені щось про ту бліду зміюку.  Тому і вирішила поцікавитися про неї, щоб він захотів припинити цю розмову і дав мені спокій.

Я помітила, що на якусь мить Білецький розгубився, почувши моє запитання, але швидко себе опанував.

У відповідь на моє запитання він сказав, що Галина всіх ненавидить і якщо вона буде мене діставати, то щоб я сказала про це йому.

Мене зацікавило те, що бос так і не розповів, хто вона. У мене було два варіанти. Галина або працює на Білецького, або якась його родичка чи близька знайома.

Я чомусь більше схилялася до другого варіанту. Надто вже нахабно і самовпевнено вона поводилась і зверхньо на всіх дивилась.

Крім того, я помітила, що Станіслав і Маргарита поводилися з цією таємничою та бридкою особою досить обережно і ніколи з нею не сварились. Принаймні я подібного не бачила і не чула.

І говорили вони про неї якось дуже неохоче... Тому я і зробила такі висновки.

- Арсене Володимировичу, скажіть, будь ласка, чи Галина тут працює, чи вона якась  ваша родичка? - прямо запитала я.

- Якщо Будеш занадто багато знати, Аделіно, то швидко постарієш. Воно тобі треба? - посміхнувшись, відповів Білецький.

- Швидко постаріти я, звісно, не хочу, але я не розумію, як мені з нею поводитись і як реагувати на її слова.

- Просто не зважай на неї, Аделіно. А якщо виникнуть якісь проблеми, то відразу кажи мені. Зрозуміла?

- Так ...

- От і розумничка... До речі, ти сьогодні дуже гарно виглядаєш, Аделіно. Я навіть спершу не впізнав тебе.

- Дякую. У подруги було день народження, тому трохи навела красу, - усміхнувшись, промовила я.

- У тієї подруги, з якою я тебе бачив чи у якоїсь іншої? - неочікувано поцікавився бос, чим дуже мене здивував.

Я не могла зрозуміти, навіщо Білецькому цікавитись подругами своєї хатньої робітниці.

- Так, у тієї, з якою я була вчора, - відповіла я, спостерігаючи за його реакцією, але так нічого дивного не помітила.

На якусь мить запала тиша. Білецький просто мовчки витріщався на мене. Під його уважним поглядом я відчула себе трохи некомфортно і навіть засоромилася.

Трясця! Хоч би не розчервонітись, бо тоді буде вже зовсім капець.

- Арсене Володимировичу, я вже піду до себе в кімнату. Завтра починається новий робочий тиждень і треба відпочити і набратися сил.

- Так, звісно... До речі, Аделіно, якщо ти любиш влаштовувати нічні перекуси, то можеш раніше приготувати собі щось і забрати до себе в кімнату, щоб у тебе знову не виникло бажання відвідати вночі кухню.

- Дякую за пораду, Арсене Володимировичу. Буду мати це на увазі, - сказавши це, я побажала босу спокійної ночі і вийшла в коридор.

Від хвилювання моє серце калатало так сильно, наче хотіло вискочити з грудей. Чому він взагалі сказав мені зараз про це? Просто збіг? Чи таким чином він натякає, щоб я нікуди не пхала свого носа і не задавала зайвих питань?