29 Арсен

Не дивлячись на те, що сьогодні був вихідний, я не мав ні хвилини спокою і  жахливо стомився.

Я хотів зробити собі кави і кілька бутербродів, тому спустився на перший поверх і попрямував на кухню.

Відчинивши двері, я зайшов і так і завис, задивившись на надзвичайно вродливу блондинку, що сиділа за столом і пила чай разом з нашою покоївкою.

Я навіть не відразу зрозумів, що то була Аделіна. Я звик бачити її в формі із зібраним в гульку волоссям і без макіяжу, а зараз вона виглядала зовсім інакше.

Аделіні дуже пасувала ця сукня. І вона чудово виглядала із новою зачіскою і макіяжем.

Опам'ятавшись, я зрозумів, що так задивився на свою хатню робітницю, що геть забувся про Маргариту і Галину, що теж знаходились на кухні.

Наступної миті Галина вилетіла в коридор так швидко, наче її тут і не було.

Слідом за нею вийшла і покоївка. Залишились тільки ми з Аделіною. Дівчина  чомусь здалась мені розгубленою і сумною.

Я не знав, чи це Аделіна досі переймалась через вчорашній випадок в торговому центрі, чи сьогодні знову щось сталось. І це мене непокоїло.

- Доброго вечора, Аделіно, - привітався я, продовжуючи уважно її роздивлятись.

- Доброго вечора, Арсене Володимировичу, - відповіла мені хатня робітниця, намагаючись не дивитись на мене.

За той час, що Аделіна працювала тут, вона вперше так дивно поводилась. Схоже, що з нею точно щось трапилось. Але що?

- Аделіно, ти виглядаєш засмученою... У тебе щось трапилось? - запитав я, підійшовши трохи ближче до неї.

- У мене все добре, Арсене Володимировичу. Просто голова раптово розболілась, - відвівши погляд, відповіла Аделіна.

- Невже ти забулась про одне із основних правил, Аделіно? Ніколи мені не брехати?

- Я чудово все пам'ятаю, Арсене Володимировичу, але сьогодні у мене вихідний день, - відповіла ця красуня і зухвало поглянула мені прямо в очі.

Дівчина зараз виглядала дуже кумедно, наче маленьке, але дуже невдоволене кошеня. Я просто не міг сердитися на таку милу красуню.

- Тобто ти вирішила, що по вихідних днях можна мені брехати? - піднявши брову, поцікавився я.

Я ледь стримувався, щоб не посміхнутись, дивлячись на свою хатню робітницю.

- У мене і справді нічого не сталося... Тільки настрій паскудний і погано почуваюсь, - важко зітхнувши, відповіла Аделіна.

- Що зіпсувало тобі настрій, Аделіно? Чи це був хтось?

Я помітив, що дівчина уважно дивилась на мою шию і згадав про те, що там залишились подряпини.

- Мені зіпсувала настрій Галина. Здається, що вона мене ненавидить. Поводиться так, наче вона Пуп Землі. Дивиться на мене зверхньо, як на якесь сміття і постійно чіпляється. Хто вона взагалі така?

Запитань про Галину я точно не очікував і не був до них готовий.

- Не зважай на неї, Аделіно. Ця жінка всіх ненавидить. Якщо вона продовжить тебе діставати, то просто скажи мені.