28 Аделіна

Увійшовши в дім, я зазирнула на кухню, бо зазвичай Маргарита в цей час любила пити  чай.

Я не знала, чи вона вже приїхала, але все ж вирішила перевірити.

- Ого! Аделіно, я тебе навіть не відразу впізнала... Яка ж ти красуня у нас... - здивовано промовила покоївка, побачивши мене.

- Привіт! Дякую за комплімент. Я така рада, що ти вже повернулась. У мене є шоколадні кекси. Можемо влаштувати чаювання. Як ти на це дивишся? - сказала я, посміхнувшись.

- Я дивлюсь на це дуже навіть позитивно. Зараз зроблю нам дуже смачний чай, - промовивши це, Маргарита встала з-за стола і поставила чайник.

 Я дістала із одного із своїх пакетів коробку з кексами і поставила її на стіл. Піднявшись на другий поверх, я віднесла речі в свою кімнату.

Коли я повернулась назад на кухню, на столі вже стояли дві чашки ароматного, гарячого чаю, а Маргарита встигла заняти своє місце за столом.

- Дуже смачний чай. Навчиш мене якось такий заварювати? - поцікавилась я, відпивши з чашки.

- Звісно, що навчу. Аделіно, розкажи краще, куди ти така гарна сьогодні ходила? В гості чи на побачення? 

- Можна сказати, що в гості. Сьогодні у моєї хорошої подруги було день народження, - відповіла я, вчасно пригадавши те, що мені казала Таня.

- Гарно відсвяткували? - поцікавилась покоївка, ласуючи кексом.

- Так, все було дуже навіть добре...

Неочікувано двері в кухню відчинилися і... Зайшла Галина. Трясця! І чого її принесло сюди саме зараз?!

Кого - кого, а цю бридку жабу я точно не хотіла бачити. Галина так недобре зиркнула на мене, що я ледь чаєм не вдавилась.

Ех... Принесли ж її чорти так невчасно. Не встигла ця бліда злюка зайти, як у мене відразу пропав настрій. Знаючи цю неприємну особу, я напружилась.

Галина кілька секунд невдоволено витріщалась на мене і вже навіть відкрила рота, щоб сказати якусь чергову капость, як в кухню зайшов Арсен Володимирович Білецький, власною персоною.

Перевівши суворий погляд з мене на Білецького, Галина підтисла губи і вискочила з кухні так, що за нею аж закуріло.

Спостерігаючи за цією розлюченою гарпією, я навіть подумала, що вона, вибігаючи в коридор, добряче гепне дверима, але цього не сталося.

Поглянувши на свого боса, я помітила у нього на шиї подряпини, яких ще вчора там  не було.

Невже їх залишила його коханка, коли вони були разом? Подумавши про це, я важко зітхнула і відвела від Білецького погляд.

- Мені вже час відпочивати. Хочу набратися сил перед завтрашнім днем. Всім гарного вечора, - промовивши це, Маргарита вислизнула з кухні, залишивши мене наодинці з Арсеном Володимировичем.