27 Аделіна

В неділю вранці ми з подругою дозволили собі довше поспати, бо попереду на нас чекав новий робочий тиждень. Не знаю, як у Тані, а у мене він точно обіцяв бути напруженим, враховуючи мої стосунки з Галиною і те, де саме я працювала.

В гостях у Тані мені було добре і я чудово відпочила. Але мої вихідні швидко добігали кінця і треба було повертатись в дім Арсена Білецького.

Згадавши про вчорашній випадок в торговому центрі, я важко зітхнула, бо навіть на вихідних примудрилась осоромитись перед босом.

- Слухай, Аделіно, а чому б тобі зараз не одягнути свою нову сукню? Є досить добрі шанси, що ти потрапиш в ній на очі Білецькому, - промовила Таня, хитро посміхаючись.

- Ну... Я навіть не знаю... А якщо це буде якось занадто? - розгублено сказала я.

- Чого це " занадто"? Все буде добре, подруго. Одягай сукню, а я зроблю тобі зачіску і макіяж. Будеш виглядати, як справжня зірка. Це я тобі обіцяю.

- Якось це буде трохи дивно виглядати...

- Нічого не "дивно". У тебе вихідний, який ти могла проводити, як завгодно. Могла бути на дні народженні у когось із друзів, а могла б і піти на побачення. Тому твій зовнішній вигляд нікому не здасться дивним.

- Це звучить логічно... Ну, добре. Давай спробуємо навести красу, - трохи повагавшись, сказала я.

Почувши мою відповідь, Таня зраділа і поспішила за своєю косметичкою, а я пішла вдягати сукню. Вона була ніжного пудрового кольору і дуже мені подобалась.

Таня майже цілу годину чаклувала над моїм зовнішнім виглядом, перш ніж сказала, що все готово.

Поглянувши на себе в дзеркало, я посміхнулась, бо мені надзвичайно сподобався мій новий образ.

- Дякую, Таню! Ти справжня чарівниця! - захоплено промовила я.

- Я не зробила нічого особливого, Аделіно. Просто ти сама дуже вродлива дівчина. Сподіваюсь, що і твій бос це помітить і оцінить, - відповіла мені подруга.

- Відверто кажучи, я сумніваюсь, що зможу його чимось вразити. Я впевнена, що він вже бачив дуже багато дівчат, що значно вродливіші за мене.

- Аделіно, ти дуже себе недооцінюєш. І у цьому винні твої мачуха і зведена сестра, бо вони постійно товкли тобі про те, що ти порожнє місце і нічого не варта. А це зовсім не так. Просто повір мені і дуже скоро ти сама в цьому переконаєшся.

Поспілкувавшись ще трохи з подругою, я почала збиратись їхати назад в дім Білецького.

Так гарно, як сьогодні, я ще ніколи не виглядала. Трохи повагавшись, я вирішила цього разу махнути рукою на економію і викликати таксі. Не хотілося в такому вигляді трястися в громадському транспорті.

Я ще раз подякувала Тані за все і попрощавшись, вийшла з квартири. Біля  під'їзду на мене вже чекало таксі.

Я й сама не знала, чому так розхвилювалась. Але чим ближче ми наближались до дому  боса, тим сильніше билося моє бідолашне серце.

Я навіть не знала того, чи Арсен Білецький зараз вдома. Він міг десь проводити час з друзями або з коханкою. Враховуючи його зовнішність і статки, важко було уявити, що у нього нікого немає.

Від цієї думки мені стало якось зовсім сумно і неприємно. Коли машина зупинилась біля воріт будинку, я, важко зітхнувши, вийшла і попрямувала до входу.