21 Аделіна

Голубці у Тані вдалися неймовірно смачні. Я відчувала, що вже наїлася, але хотілося ще з'їсти хоча б одненького.

- Слухаючи про твої пригоди, Аделіно, я зрозуміла, що живу настільки нудним і нецікавим життям, що навіть розповісти немає про що, - промовила Таня, вислухавши мою розповідь.

- Відверто кажучи, подруго, я б хотіла жити нудним життям. А в домі Арсена Білецького я почуваюсь так, наче знаходжусь в якомусь детективному серіалі. Підозрюю, що від постійної напруги, у мене скоро почне око сіпатись.

- Не драматизуй так, Аделіно. Поглянь на все з іншого боку. Ти живеш в будинку одного з найбажаніших холостяків нашого міста. Ти сама казала, що він вродливий. У тебе є ціла купа можливостей звернути на себе увагу і зацікавити його. Он йому навіть твої страви подобаються, а це вже немало.

- Скажеш таке... Де Білецький з його статусом і грішми і де я? Біля нього знаєш які красуні в'ються. Він навіть не гляне на якусь нещасну служницю, - важко зітхнувши, промовила я.

- Судячи з твоїх розповідей, то він вже глянув і не раз. Навіть захотів, щоб ти позбулася тих дурних окулярів...

- Припини, будь ласка, Таню. Бо я зараз згорю від сорому, якщо ще раз згадаю про той випадок.

- Добре, добре... Не хвилюйся, Аделіно, я більше не буду, - посміхнувшись, промовила подруга.

- Крім того, я досі не знаю, що і думати про свого боса, враховуючи всі його таємниці і все те, що відбувається в його домі. А, може, він дуже небезпечний тип? Для мене головне - це хоча б місяць протриматися на роботі і заробити кругленьку суму грошей.

- Так, таємниць у твого боса хоч відбавляй. Ще й купа різноманітних пліток про нього ходить...

- "Пліток"? Розкажеш мені про них? - з цікавістю запитала я.

- Та там і розповідати немає що. Одні дурниці якісь. Слухай, Аделіно, а давай влаштуємо собі сьогодні зирінг.

- Це що таке? - поцікавилась я, відмітивши для себе інформацію про ті плітки.

Я помітила те, як швидко Таня перевела мову на іншу тему, бо не хотіла, щоб я у неї про них розпитувала.

Я вирішила, що якось пізніше знову поговорю з нею на цю тему і спробую дізнатись щось про Білецького.

- Зирінг - це щось типу шопінгу, але там не купуєш, а тільки дивишся, - сміючись, відповіла мені подруга.

- Ну, якщо за це не треба платити, то мені цілком підходить, - посміхнувшись, промовила я.

- Чудово! Тоді швиденько допивай свій чай і пішли збиратися на крутий зирінг в новий торговий центр, - сказавши це, Таня встала з-за столу і почала збирати посуд.

Через п'ятнадцять хвилин ми з Танею вже виходили з її під'їзду. Почувши, що мені на телефон прийшло повідомлення, я поглянула на нього і дуже здивувалась.