19 Арсен

Сьогодні була субота і я дозволив собі поспати значно довше, ніж зазвичай.

У Аделіни сьогодні був її перший вихідний. Коли я спустився на перший поверх, то побачив там лише свого вірного дворецького, Станіслава.

На відміну від інших працівників, він дуже рідко брав вихідні.

- Доброго ранку, Станіславе, - привітався я, зайшовши в їдальню.

- Доброго ранку. Я вже приготував вам сніданок, - промовив Станіслав, накриваючи на стіл.

Поглянувши на страви, я ледь стримався, щоб не зітхнути. Страви дворецького не йшли ні в яке порівняння з тим, що готувала для мене Аделіна.

Не дарма кажуть, що до хорошого швидко звикають. От і я за тиждень встиг звикнути до смачної їжі, яку готувала нова хатня робітниця.

- Арсене Володимировичу, вам щось не подобається? - поцікавився дворецький, уважно поглянувши на мене.

- Ні. Все добре, Станіславе, - відповів я.

- Саме тому, ви з таким сумним виглядом зараз намагаєтесь з'їсти сніданок? - піднявши брову, промовив дворецький.

- Не ображайся, Станіславе. Я дуже ціную все, що ти для мене робиш. Просто за цей тиждень я звик до того, що Аделіна готувала і подавала мені страви... Крім того вона дуже мила і привітна дівчина.

- Так, Аделіна, і справді, дуже мила та привітна дівчина. Але я хвилююсь за неї... Вона чудово справляється зі своєю роботою і приємна в спілкуванні. Але вона надто вродлива, а це може викликати проблеми. Може, краще звільнити її?

- Я вже думав про це, Станіславе... Я розумію, що для неї ж краще і безпечніше, якщо я її звільню. Але я не хочу цього робити... Розумієш? Вперше за кілька років я хочу повертатись додому. Ця дівчина все змінила. Вона наче промінчик світла в темряві.

- Я все розумію, Арсене Володимировичу. І вже встиг помітити те, як ви на неї дивитесь... Мені і самому подобається ця дівчина. Не тільки, як працівниця, а й як людина. Але ... Подумайте ще раз над своїм рішенням.

- Подумаю, - важко зітхнувши, пообіцяв я.

Задзвонив мій телефон. Поглянувши на екран, я побачив, що телефонує моя колишня коханка. Трохи повагавшись, я відповів на її дзвінок.

- Так, - неохоче промовив я, підсоауючи до себе чашку з чаєм.

- Арсенчику, любий, я така рада тебе чути, - радісно промовила Аліна.

- Чого ти хочеш, Аліно? - невдоволено поцікавився я.

- Не будь таким суворим, Арсене. Я скучила за тобою...

- Аліно, ми більше не разом. Тому більше не телефонуй мені.

- Мені потрібно сказати тобі дещо особисто при зустрічі. Це дуже важливо. Зможеш сьогодні зустрітись зі мною, Арсене?

- Ти мене заінтригувала, Аліно. Сподіваюсь, що це не чергова твоя хитрість.

- Це не хитрість, Арсене. Нам треба поговорити.

- Добре... Через дві години зустрінемось в ресторані " Егоїст", - промовив я і відклав телефон.

Дідько! Сьогодні я просто хотів відпочити, але дзвінок Аліни все зіпсував. Цікаво, про що ж вона хоче зі мною поговорити?