18 Аделіна

Я стояла біля дверей і злякано прислухалась до того, що відбувалось в домі.

Знову запанувала тиша. Жодних криків я більше не чула. Вийти зі своєї кімнати я так і не наважилась. Я розуміла, що якщо це зроблю, то стовідсотково втрачу роботу. 

Постоявши ще кілька хвилин біля дверей, я повернулась назад у своє ліжко.

Серце калатало, як шалене, а руки досі тряслися від страху і хвилювання.

 Я ніяк не могла заспокоїтись. Що ж там сталося? Хто це кричав? У мене була ціла купа запитань і жодної відповіді.

До ранку я так і не змогла заснути. Я хвилювалась про Маргариту. Хоч би з нею не сталося нічого поганого...

Я боялася того, що коли вранці вийду з кімнати, то почую погані новини.

Коли продзвонив будильник, я вилаялась, вимкнула його і неохоче встала з ліжка.

Побачивши у дзеркалі власне відображення, я важко зітхнула. Після безсонної ночі я виглядала жахливо.

Але зараз мене це непокоїло найменше. Вмившись і привівши себе до ладу, я вийшла зі своєї кімнати і поспішила на кухню.

Я уважно роздивлялась все довкола поки йшла. Все було так, як завжди.

За планом я зараз мала займатися приготуванням сніданку для Білецького.

Я жахливо хвилювалась і нервувала, хоч і намагалась тримати себе в руках.

Зайшовши на кухню, я відразу побачила нашу покоївку, Маргариту.

Вона сиділа за столом і спокійнісінько пила свою ранкову каву.

- Привіт, - привіталась я, уважно її роздивляючись.

Принаймні на вигляд з нашою покоївкою все було добре. Крім того, Маргарита  виглядала значно краще, ніж я.

- Привіт, Аделіно. Ти часом не захворіла? Виглядаєш якоюсь стомленою, - промовила Маргарита, відпивши кави.

- Зі мною все добре. Я просто не виспалась... До речі, Рито, ти чула вночі якісь крики? - поцікавилась я.

- Які ще крики? Я нічого не чула... Правда, я дуже міцно сплю, - відповіла покоївка.

- Мені здалося, що вночі я чула жіночі крики... І злякалась, що з тобою могло щось статись.

- Бідолашна ... Схоже, що тобі наснилися якісь жахіття і ніякого крику не було насправді. Особисто я працюю в цьому домі вже майже рік і жодного разу нічого подібного не чула, - сказала Маргарита, встаючи з-за столу.

Слова покоївки мене зовсім не заспокоїли. Те, що вона нічого не чула, не означало, що цього не було.

Минулої ночі я точно чула ті жахливі крики і була впевнена у тому, що це справді відбувалося, а не наснилось мені.

Але Маргарита створджувала, що нічогісінько не чула. І це було дуже дивно.

Або Маргарита, і справді, дуже міцно спить, або вона каже мені неправду і щось приховує.

Я вирішила, що пізніше подумаю про все це, бо зараз мені потрібно було готувати сніданок для Арсена Білецького.

Також мені хотілося побачити Галину і на власні очі впевнитися у тому, що з нею все добре.