17 Аделіна

Почувши запитання Білецького, я дуже здивувалась. Бо не розуміла, навіщо йому знати про мої особисті проблеми і яке це має відношення до роботи.

Згадавши про те, що брехати йому - це порушення правил, я сказала правду, хоч і дуже не хотіла цього робити.

Мені не хотілося виглядати в очах Білецького жалюгідною невдахою, яку кинув хлопець заради її зведеної сестри, але вже нічого не вдієш.

Кілька секунд Арсен Володимирович мовчав, уважно дивлячись на мене. Я вже навіть почала хвилюватись через це.

- Мені шкода, що тобі довелося пережити подібне, - промовив він.

- Мені теж школа, але я намагаюсь залишити це все в минулому і жити далі.

- Це правильне рішення, Аделіно.

Після цього бос у мене більше нічого не запитував і взагалі мовчав до кінця вечері.

Закінчивши їсти, Білецький пішов до себе. Я прибрала зі столу, віднесла посуд на кухню, помила його і лише тоді повечеряла сама.

Я згадала про те, що забулась запитати у боса, чи можна мені брати книги з його бібліотеки, щоб почитати у вільний час і важко зітхнула.

Зазвичай я звикла читати щось перед сном і зараз мені цього дуже не вистачало. Крім того, я бачила у нього в бібліотеці багато цікавого.

Зайшовши до себе в кімнату, я видихнула з полегшенням, бо нарешті цей день закінчився.

Я прийняла душ, одягла піжаму і лягла в ліжко. Перед сном я думала про те, що вже трохи звикла до цього дому і його мешканців. Господар був не таким вже й холодним і суворим, як я думала спочатку, а робота не такою вже й важкою.

Головне було не порушувати усіх цих дивних правил і не пхати носа туди, куди не слід.

І хоча мені було дуже цікаво дізнатись таємниці, які приховував цей будинок, я себе стримувала, бо не хотіла вилетіти звідси зі швидкістю світла.

Я прокинулась від того, що мене розбудив жіночий крик. Кілька секунд я лежала в ліжку і прислухалась, але все було тихо.

Поглянувши на телефон, я побачила, що зараз близько третьої години ночі.

Спершу я навіть подумала, що мені просто наснилося якесь жахіття і тому я прокинулась, а жіночий крик - це лише плід моєї багатої уяви.

Я перевернулась на інший бік, заплющила очі і спробувала знову заснути.

Але той моторошний крик почувся знову. Цього разу я була впевнена у тому, що це точно кричала жінка.

Я злякано сіла на ліжку, не знаючи, що мені робити. Хто міг так жахливо кричати? Окрім мене в домі було лише дві жінки: Маргарита і Галина.

Звісно, що я злякалась і розхвилювалась, бо подумала, що з кимось з них могло статися щось погане.

Навіть попри те, що Галина мені зовсім не подобалась, я не бажала їй зла.

Вставши з ліжка, я на тремтячих ногах підійшла до дверей і навіть взялася за ручку, але згадала про заборону боса, зупинилась.

Минулого разу він чітко дав мені зрозуміти, що якщо я знову вийду зі своєї кімнати після півночі, то він мене звільнить.

Щоб не загубити книгу, додай її у бібліотеку. Для цього потрібно зареєструватись на Букнет. Реєстрацію зробити дуже легко і швидко. Приємного читання.