11 Арсен

Цієї ночі я майже не спав. Вдалося задрімати лише на кілька годин.

Прокинувшись вранці, я прийняв душ і привівши себе до ладу, вийшов з кімнати.

В їдальні я одразу помітив свою нову хатню робітницю, яка старанно накривала на стіл.

Помітивши мене, Аделіна розхвилювалась,  хоч і намагалась цього не показувати.

Зайнявши місце за столом, я привітався з нею.

Сьогодні вона знову була в тих жахливих окулярах. Після того, як минулої ночі я  побачив дівчину без них, то зрозумів, що скоріше за все проблем із зором у неї не було. Принаймні серйозних.

Раз Аделіна змогла вночі, не вмикаючи світла, дістатись до кухні і приготувати собі бутерброди без окулярів, то вдень вони їй були непотрібні.

Крім того, вони мене жахливо дратували, бо приховували великі, зелені очі моєї хатньої робітниці і зовсім їй не пасували.

- Аделіно, зніми свої жахливі окуляри. Ти ж добре бачиш і без них, якщо я не помиляюсь.

Дівчина розхвилювалась ще більше, але зізналась, що із зором у неї все добре.

- Я так і подумав. Навіщо ти їх одягнула, Аделіно? - поцікавився я, уважно поглянувши на дівчину.

- Я опинилась в складному становищі... Мені дуже була потрібна робота. Я хотіла виглядати серйознішою, бо думала, що це збільшить мої шанси її отримати, - важко зітхнувши, відповіла Аделіна.

- Зрозуміло... А ота сіра сукня по коліно... Вона теж була частиною твого маскараду? - запитав я, роздивляючись Аделіну, коли вона зняла свої бісові окуляри.

- Так... Зазвичай я одягаюсь інакше, - відповіла Аделіна, закусивши нижню губу.

Без окулярів дівчина виглядала значно краще. І не просто краще. Аделіна навіть без макіяжу була дуже вродливою.

Це мене непокоїло, бо я навмисно не брав на роботу в дім красунь і для цього у мене були причини.

Я дивився на Аделіну і думав про те, що мені з нею робити.

Для неї було б краще, щоб я звільнив її прямо зараз, але я не хотів цього робити.

Мені подобалась ця мила і гарненька дівчина. Ще й готувала надзвичайно смачно.

Згадавши її вчорашню нічну вилазку за бутербродами і кумедну піжаму з рудими кошенятами, я ледь стримався, щоб не посміхнутися.

- Арсене Володимировичу, ви мене звільните? - схвильовано запитала Аделіна.

- Не звільню. Немає нічого поганого в тому, що ти хотіла отримати роботу і робила все можливе для цього. Навіть вдавалась до маленьких хитрощів. Але в майбутньому, Аделіно, ніколи не бреши мені. Ти зрозуміла?

- Так, я все зрозуміла і зроблю все можливе, щоб більше не розчаровувати вас.

- Я дуже на це сподіваюсь, Аделіно... Дякую за сніданок. Ти смачно готуєш.