10 Аделіна

Повернувшись до себе в кімнату, я зачинила двері. Притулившись до них спиною, я видихнула з полегшенням і сповзала додолу.

В руці у мене досі була тарілка з бутербродами. Я поставила її на підлогу, бо зараз мене трясло від стресу і було зовсім не до їжі.

І чому я така дурепа?! Чим я думала, коли попхалась на кухню, щоб влаштувати собі нічний перекус?!

Оце я наробила справ... Ще й наштовхнулась на самого Арсена Білецького.

Я розуміла, що мені казково пощастило, тому що бос поставився до мене з розумінням і не звільнив цього разу.

Шансу на помилку у мене більше не було. Арсен Володимирович прямо сказав про це.

Але ж коли я вийшла з кімнати, то не помітила нічого дивного і нікого підозрілого, окрім самого Арсена Білецького.

Я не могла зрозуміти, чому існувала така заборона і це не давало мені спокою.

Думки про таємниці цього дому і боса  повернули мені апетит. Швидко прикінчивши бутерброди, я лягла в ліжко, вкрилась ковдрою аж під бороду і спробувала заснути.

Але сон зовсім не поспішав до мене приходити. Особливо після всього того стресу, що я пережила останнім часом.

Варто мені було заплющити очі, як відразу пригадалось вродливе і суворе обличчя мого нового боса.

Трясця! Від згадки про те, як він впіймав мене за талію, коли я мало не впала, у мене запалали щоки.

Йой! Це ж якийсь повний капець! В свій перший день на роботі я не лише порушила одну із заборон, а ще й примудрилась потрапити в обійми таємничого багатія.

Знала б Таня, що я тут вичворяю... Уявляю, в якому б шоці вона була б.

Навіть у сні я бачила Арсена Білецького. Він наздоганяв мене розмахуючи якоюсь нагайкою, а я втікала, притискаючи до себе величезний бутерброд з сиром і ковбасою.

Після таких нічних жахіть я прокинулась стомленою і почувалась, наче вичавлений лимон.

Вилаявшись, я вимкнула будильник, неохоче встала з ліжка і попленталась у ванну кімнату.

Тепер у мене були не лише розкішні покої, а ще й власна ванна, яка за розмірами нагадувала мою стару кімнату вдома.

Згадавши про дім, підлу зведену сестру, зраду коханого та злу мачуху, я важко зітхнула.

Вмившись кілька разів холодною водою, я почистила зуби і привела себе до ладу.

Я тільки другий день на цій роботі, а вже схожа на шалену панду з колами під очима.

Я вийшла з кімнати і відразу взялась за роботу. Саме лише приготування сніданку - це вже було серйозним випробуванням. Бо треба було робити все чітко по інструкції.

Я дуже старалась, намагаючись приготувати і подати всі страви правильно.

Рівно о восьмій годині ранку я накрила стіл в їдальні. Мій бос з'явився майже одразу.

- Доброго ранку, Аделіно, - промовив він, сідаючи за стіл.

- Доброго ранку, Арсене Володимировичу, - відповіла я, докладаючи всіх зусиль, щоб мій голос не тремтів від хвилювання.

Спостерігаючи за тим, як бос куштував страви і очікуючи вердикту, я дуже невчасно згадала про те, як він вчора випадково обійняв мене за талію і зашарілася.

- Все смачно і саме так, як я хотів, - промовив Білецький, поглянувши на мене.

- Я дуже рада, що вам сподобалось, - відповіла я, видихнувши з полегшенням.

- Аделіно, зніми свої жахливі окуляри. Ти ж добре бачиш і без них, якщо я не помиляюсь, - ошелешив мене Білецький.

- Так, це не справжні окуляри ... - вирішила зізнатись я.

- Я так і подумав. Навіщо ти їх одягнула, Аделіно?

Трясця! І що мені відповісти йому? Що зробила це, аби виглядати серйозніше, бо хотіла отримати цю роботу? Чи спробувати щось вигадати?

Якщо скажу правду, то як Білецький на неї відреагує? А якщо збрешу, то порушу одне із основних правил, бо брехати босу суворо заборонено.