8 Аделіна

Після важкого і насиченого дня я не могла заснути, хоч дуже старалась. Тіло нило від втоми, голова гуділа від нової інформації, а шлунок невдоволено стискався, нагадуючи про те, що я так і не повечеряла.

Через хвилювання я змогла проковтнути всього кілька шматків, і тепер це давалося взнаки.

Я перевернулася на інший бік, підтягнула ковдру до підборіддя і заплющила очі, намагаючись переконати себе, що це дурниці, і що можна потерпіти до ранку, але замість сну в голову вперто лізли слова дворецького.

Після півночі вам заборонено виходити зі своєї кімнати. Я розплющила очі й глянула на телефон.

Вже давно перевалили за північ. Їсти хотілось жахливо. Я чудово знала, що якщо не поїм, то точно не засну і завтра буду, наче сонна муха. А це погано, бо роботи у мене багато.

Трохи повагавшись, я сіла в ліжку і прислухалась. Мені навіть на мить здалося, що десь далеко хтось ходить, але я одразу ж відмахнулася від цієї думки, списавши все на втому і власну уяву.

- Та ну, - прошепотіла я сама до себе.

Голод переміг мій здоровий глузд. Я важко зітхнула, відкинула ковдру і встала. Я вагалась, чи варто це робити.

Я чудово пам'ятала про всі ті заборони, але ж я не збиралася лізти в те кляте східне крило.

Просто тихенько спущуся на кухню, візьму щось їстівне і так само тихо повернуся назад. Ніхто навіть не помітить.

Ця думка здалася достатньо переконливою, щоб піднятися. Я тихо відчинила двері і визирнула в коридор.

В коридорі було тихо і темно. Я ступала обережно, намагаючись не створити зайвого шуму, і з кожним кроком серце билося швидше.

Дім, який вдень здавався розкішним і світлим, зараз виглядав інакше. Моя багата фантазія робила все, щоб налякати мене ще більше.

Коли я дісталася кухні, то навіть з полегшенням видихнула. Тут усе було таким самим, як кілька годин тому, і це трохи заспокоїло.

Я не стала вмикати світло повністю, обмежившись лише слабким підсвічуванням, і швидко відкрила холодильник.

Холодний потік повітря торкнувся обличчя, і я, не довго думаючи, дістала сир і ковбасу.

Я швидко зробила собі кілька бутербродів і, не витримавши, одразу відкусила шматок, заплющивши очі від задоволення.

У цей момент мені знову здалося, що десь у глибині будинку щось клацнуло, ніби двері тихо зачинилися або відчинилися. Я завмерла, стискаючи в руках тарілку, і напружено прислухалася.

Все було тихо і спокійно. Це просто великий дім. Тут усе скрипить і звучить інакше.

Прихопивши тарілку зі  своїми бутербродами, я швидко вийшла з кухні. Мені хотілося якомога швидше повернутися в кімнату, поїсти і лягти спати.

Я зробила лише кілька кроків, коли раптово врізалася в щось тверде. Точніше, в когось.

Не втримавшись на ногах, я мало не впала на свою нещасну п'яту точку, але сильні руки спіймали мене за талію, утримуючи від падіння.

Я підняла голову і ледь не закричала. Переді мною стояв сам Арсен Білецький.

Моє серце на мить завмерло, а потім почало калатати так голосно, що, здавалося, цей звук можна було почути в усьому будинку.

Я навіть не одразу змогла щось сказати, лише стояла, тримаючи в руках тарілку з бутербродами, і шоковано витріщалась на нього.

Ну все ... Тепер мені точно капець. Бос точно мене звільнить.

Білецький мовчав. Його погляд ковзнув по моєму обличчю, затримався на очах, а потім опустився нижче.

І тут я раптом усвідомила, як виглядаю зараз. Стою в піжамі і з розпатланим волоссям. Я відчула, як щоки зрадницьки палають.

- Ти заблукала, Аделіно? — поцікавився він, суворо дивлячись на мене.

Його голос був спокійним, але в ньому відчувалося щось таке, від чого по шкірі пробігли мурашки.

Трясця! Якого біса я попхалась на цю кухню?! Що тепер буде?