1 Аделіна

Дізнавшись про те, що мене скоротили на роботі, я наївно подумала, що гірше вже не буде.

Але виявилося, що це був лише початок того кошмару, на який всього за один день перетворилось моє життя.

Оскільки мене вигнали з роботи в кафе, то я повернулась додому значно раніше, ніж зазвичай.

Почувалась жахливо і хотіла просто виплакатись і пожаліти себе, заховавшись  від усіх.

Проходячи повз двері кімнати моєї зведеної сестри Віки, я почула голос свого хлопця і дуже здивувалась.

Спершу навіть подумала, що це мені лише здалося. Зупинившись біля кімнати зведеної сестри, я затамувала подих і уважно прислухалась.

Знову почувши голос свого Романа, я відчинила двері і побачила жахливу картину, від якої мене мало не знудило.

Віка сиділа на колінах у Роми і вони палко цілувались.

- Романе ... - шоковано промовила я, зайшовши в кімнату.

Від побаченого я почувалась так, наче у мене щойно влучила блискавка.

- Аделіно... Ти... - почав розгублено говорити мій, тепер вже колишній, хлопець, але Віка його перебила.

- Чого вилупилась?! Хіба не бачиш, що ми з Ромчиком зайняті?! Вийди негайно і зачини за собою двері! - невдоволено промовила моя зведена сестра, спопеляючи мене злим поглядом.

- Але ж ... - спробувала я щось сказати.

- Ромчик кохає мене! Йому не потрібна така закомплексована сіра миша, як ти. І ще одне... У нас з Ромою буде дитина. Ми планували сказати про це завтра, але ти зіпсувала сюрприз, - заявила Віка.

Почувши це, я мало не впала. Відчула, що у мене підкошуються коліна і сперлась рукою об стіну.

- Ромо, як ти міг так зі мною вчинити? Навіщо брехав весь цей час? - запитала я, і не стримавшись, розплакалась.

- Аделіно, спершу ти мені справді подобалась, а потім я познайомився з Вікторією і сам не помітив того, як закохався... Розумієш?

- Розумію! Тепер я все чудово розумію! - розлючено промовила я і добряче гепнувши дверима, побігла до себе в кімнату.

Я більше не могла і не хотіла жодної секунди бачити цих двох. Хотілось втекти в світ за очі і більше ніколи в житті з ними не зустрічатись.

Витерши сльози, дістала з-під ліжка валізу і почала швидко збирати свої речі.

Сама думка про те, що я і далі житиму під одним дахом зі своєю підлою зведеною сестрою і її паскудною матір'ю, була для мене нестерпною.

Я вже навіть уявляла те, як мачуха буде зловтішатися, бо хлопець покинув мене заради Віки.

Я дуже кохала Романа і його зрада завдала мені жахливого болю.

Чудово розуміла, що не зможу бачити цих двох разом, бо просто цього не витримаю.

Поспіхом поскладавши речі у валізу, і прихопивши свої документи та крихітну заначку, я пішла з дому.

Дійшовши до тролейбусної зупинки,  зупинилась і задумалась над тим, що робити далі і куди йти.

Згадавши, що ще вранці я думала, що у мене все добре, я важко зітхнула і знову розплакалась, бо залишилась без коханого, без роботи, без даху над головою і майже без грошей.

Моє бідолашне серце розривалось від болю, а в голові знову і знову звучали слова зведеної сестри про те, що у них з Романом буде дитина.

Перед очима досі стояло її зухвале і нахабне обличчя, яке жахливо мене бісило.

Такою нещасною і розбитою, як зараз, я почувалась лише двічі в житті. Спершу, коли в дитинстві втратила маму і ще раз -  минулого року, коли залишилась і без батька.