14

Влад

Коли я знаходився поруч з Мариною, то все інше починало відходити на другий план. 

Я підлив трохи вина у наші келихи: 

— Друга за друга, — сказав, усміхнувшись і піднявши бокал. — Колись певний час працював у Львові, то там кожен тост розписаний, знала? 

— Ні, — вона похитала головою. — Але цікаво, що там далі... 

— Щоб почути, що буде за третім, треба спочатку випити другий, — усміхнувся і торкнувся її келиха своїм. 

Легенький дзвін пролунав дуже чисто і якось святково. Мені було так затишно поруч із нею і це, з одного боку, надихало, а з іншого —  навіть трохи лякало. 

Дивився їй в очі, і мені здавалось, що чи то тону, чи то розчиняюсь. Дуже незвичне відчуття. 

Побачив, що Марина злегка почервоніла. І навряд чи від вина — випила вона дуже мало. 

Заворожений таким її невинним виглядом, простягнув руку до щоки дівчини і торкнувся до неї кінчиками пальців.

Марина не відводила погляд. Мені здавалось, що вона навіть подих затамувала,  так само, як і я сам.

Я подався вперед і, прикриваючи очі, торкнувся губами її губ. Цілував ніжно, майже невагомо, намагаючись одночасно і передати через цей поцілунок все, що відчував до цієї неймовірної дівчини, і не злякати її своїм натиком.

Марина відповіла на поцілунок, і я зрозумів, що в ту мить був найщасливішим чоловіком на світі. 

Вільна рука потягнулась до талії дівчини. Знову ж таки, без зайвого натиску, просто поклав руку на талію і трохи посунувся ближче до Марини.

А потім відчув, що за нами спостерігають, і відірвався від її губ. Згадав, що за нами мала стежити охорона, але вже й забув про них. Хотілося, щоб подібні миті належали тільки нам самим.

Поглянув на дівчину: ніколи не бачив на її зазвичай спокійному обличчі стільки емоцій одночасно. Але мене радувало, що вона, принаймні, не виглядала здивованою моїми діями в якомусь поганому сенсі. 

Хотілося зізнатись їй у тому, що я відчував до неї, однак, знову ж таки, думав, що краще це зробити наодинці. Хоча вдома ми теж не будемо повністю наодинці, та там все ж якось більш правильно, хоча...

— Третій тост — за кохання, — я взяв до рук наші келихи, простягнув один Марині. 

Усміхнувся, дивлячись, як вона приймає його і продовжує злегка червоніти. Завжди така впевнена, зараз вона відкрилась мені з нового боку. Цікаво, що мені вона подобалась будь-якою. І впевнено-спокійною, і схвильовано-ніжною. Напевно, це і є кохання? Хотілось увесь час бути поруч із нею, торкатися її.

Коли вона взяла келих, я торкнувся долонею її вільної руки і переплів наші пальці, розуміючи, що бажав би сидіти так вічно. 

Але час спливав, і я побачив, що Марина намагається приховати від мене свою втому.

— Поїхали, напевно, додому, — я забрав у неї келих і поставив на підставку. Те ж саме зробив зі своїм. — Тобі треба виспатись. 

— Але...

— Тепер у нас може бути багато подібних моментів. Якщо ти захочеш, — я встав і подав їй руку, Марина прийняла її, і я легенько потягнув дівчину на себе, після чого вона звелася на ноги, і я обійняв її. — Ти мені дуже подобаєшся. Напевно, ти почала мені подобатись ще тоді, коли розгадала загадку на співбесіді. Ще тоді ти зацікавила мене. Але хочу, щоб ти знала, я не збираюсь якось користуватися своїм становищем твого начальника. Ти завжди можеш сказати мені, якщо щось не так, добре? 

Насправді ж мені здавалось, що у Марину я закохався. Але подумав, що таке зізнання може занадто сильно спантеличити її, тож вирішив просто сказати, що вона мені дуже подобається. 

— Ви теж, — тихо сказала вона. — Подобаєтесь мені, — майже нечутно додала Марина, відводячи погляд. 

Коли почув ці слова, то трохи сильніше притиснув її до себе, тим самим змусивши звернути на мене увагу і знову подивитись мені в очі.

Усміхнувся і знову подався вперед, цілуючи дівчину. Після зізнання поцілунок здавався мені ще солодшим. Відчував, що реально втрачаю голову, просто знаходячись так близько. 

Треба було заспокоїтись. 

Все ж розірвав наш поцілунок і обійми, однак переплів наші пальці. 

— Знаєш, я навіть не памʼятаю, коли був настільки щасливий, — зізнався їй. — Поїдемо додому...

На цих словах я повів її до виходу. Знав, що тут все приберуть, оплату зроблю з машини, перешлю на картку, завжди так робив з такими неформальними речами, які не вкладались у прайс закладу. Хоча, можливо, треба було потурбуватися про готівку, однак усе відбулось надто спонтанно, і я просто не подумав про це. 

Коли ми вийшли з планетарію, на вулиці була суцільна темрява. Ліхтар біля самої будівлі дивно поблимував.

Я стиснув долоню Марини в руці і трохи прискорив крок. У мене було не дуже добре передчуття. Де охорона? Вони мали бути тут і слідкувати за нами. 

Можливо, це саме їхню присутність я і відчував? Просто фантазія розігралась? 

Коли допоміг Марині сісти в машину, швидко пішов до водійського крісла.  І тієї миті, коли відчинив дверцята, прямо біля мене пролунало одразу три постріли. Всі потрапили під ноги.