9

Марина

Дзвінок у двері пролунав несподівано, я здригнулась, і кілька крапель чаю з чашки, яку я саме ставила на стіл, потрапили на скатертину.

— Вибачте, — я промокнула стіл паперовою серветкою.

— Нічого страшного, — Владислав Михайлович, тільки-но пообідавши, був налаштований вельми толерантно. — Відчини, будь ласка.

Я викинула серветку в кошик для сміття і рушила до дверей. Вже на порозі, випадково озирнувшись, вловила його погляд. Він ледь посміхався, немов у передчутті якогось цікавого видовища.

Та ну, я просто заганяюся. Трохи напружена, бо тут усе нове і незвичне для мене. І сам господар дуже незрозумілий, і я не знаю, чого від нього чекати кожної наступної миті. Він то сама люб'язність, то раптово стає розсіяним і заклопотаним, то в його голосі проривається роздратування, як тоді, коли я принесла чай до його кабінету.

Мабуть, у нього були там якісь секретні справи чи документи, або ж розмова, яку я не повинна була почути. Я б віддала багато, аби з'ясувати, які в цього чоловіка є слабкі місця, чого він боїться, що чи хто можуть йому загрожувати…

З такими думками я відчинила двері і зрозуміла, що одна причина неспокою шефа стоїть зараз переді мною. Симпатична, струнка, з довгими ногами і вередливим виразом обличчя. Ліза, здається, її звуть Ліза? 

Владислав Михайлович обмовився, що від її приїзду не був у захваті. Цікаво, чому? Можливо, тут треба "покопатися", здається, Ліза — подруга його дитинства… Можливо, у них якісь спільні спогади, які є для мого господаря неприємними? Чи їх пов'язує певна таємниця? Хотілось би знати щось про його минуле, але навряд чи ця дівчина мені в цьому допоможе. Он як незадоволено вона примружила очі під довгими нарощеними віями:

— Ну, як минув перший робочий день? — спитала, знімаючи плащ і простягаючи мені, аби я повісила його в шафу у передпокої.

 — Дякую, все добре, — відповіла я трохи насторожено. Чому ця дівчина так переймається моєю особою? 

— Бо, знаєш, Влад — дуже прискіпливий і вимогливий до обслуговуючого персоналу. Він здається таким собі білим і пухнастим, а потім за найменшу провину може просто взяти і  без усіляких попереджень звільнити підлеглого. Навіть виправдань не буде слухати. Тому у нього жодна служниця надовго не затримується. 

Я все ще не могла зрозуміти, з якою метою вона це все мені розповідає, тому просто кивнула і повісила плащ до шафи.

Але Ліза все не вгавала. Вона продовжувала стовбичити у передпокої, нібито поправляючи зачіску перед дзеркалом, а насправді через те дзеркало уважно стежила за моєю реакцією на її слова.

— А в тебе є хлопець? — без будь-якого переходу запитала вона.

Я на мить загаялася з відповіддю, прикидаючи, що їй приємніше було б почути, і, зрештою, відповіла:

— Так, є.

Звичайно, це було неправдою. Але я вже побачила, що Ліза дуже ревнива і, скоріше за все, має на господаря свої плани. То, щоб не стати для неї ворогом, я вирішила дати зрозуміти, що на її дорогоцінного Влада зазіхати не збираюся.

— А як твій хлопець ставиться до того, що ти працюєш і живеш у будинку чужого чоловіка? 

— Нормально, — відповіла я і не втрималася, щоб не "пустити шпильку". — Він мені довіряє. Коли по-справжньому кохаєш людину, то ні в чому її не підозрюєш.

— І все-таки, я б на твоєму місці добре поміркувала, чи варто тобі тут працювати, чи, може, пошукати інше місце. Десь у сімейних, серйозних людей. Бо Влад не може пройти повз симпатичну дівчину, є в нього такий недолік. Ще й починає давати надію на майбутнє, а потім, як чергова подружка йому набридає — просто зникає з горизонту. То ти не ведися на його загравання, бо втратиш усе — і роботу, і хлопця, а натомість нічого не отримаєш. Бо Влад ще й дуже скупий, не розраховуй, що коли стрибнеш до нього в ліжко — він тобі за це віддячить. Нічого не отримаєш, окрім проблем...

— Не хвилюйтеся, я не маю наміру спокушати Владислава Михайловича, — я люб'язно усміхнулася, хоча мені хотілося зареготати. Вона була така кумедна, ця панночка з вищого світу! Мабуть, її любий Влад і справді увесь час стрибає у гречку, але зовсім не через те, що такий вдався. Просто якщо чоловіка постійно намагатися контролювати і прив'язувати до себе, він із відчуття протиріччя буде тебе відштовхувати. І жоден ліфчик під ліжком не допоможе, тільки роздратує. Адже господар далеко не дурень і добре розуміє, що це лише спосіб вказати потенційній суперниці — це ліжко зайняте. Але, можу побитися об заклад, зараз їй добряче перепаде на горіхи.

— Що ж, я дуже сподіваюся, що ти розумна дівчина і не поведешся на його залицяння, — вона відкрила сумочку, дістала двохсотгривневу купюру і простягнула мені. — Купи собі хороший шампунь, бо щось у тебе волосся має несвіжий вигляд. Це неестетично.

Я сховала руки за спину. Хтозна, може, це знову якась перевірка? Раптом тут стоять приховані камери, і господар розгнівається, коли побачить, що його подруга дає мені гроші.

— Дякую, але в мене є все необхідне, — сказала я.

Вона пирхнула, пробурмотіла щось типу "не хочеш — не треба" і сховала гаманець. Потім, втративши до мене інтерес, швидко пішла в бік вітальні.

Я взяла швабру і заходилася мити підлогу. Спершу в передпокої, потім у кухні та коридорі.