8

Влад

Як же давно я не їв домашньої першої страви... За одне це можна дати їй відпочити всю другу половину дня. 

Сам жадав розговорити її, але нормальних слів чомусь підібрати не міг і так і мовчав. 

І тільки коли вона забрала порожню тарілку з борщем і запитала, чи буду я їсти друге, а потім поклала мені на тарілку м’ясо по-французськи з сиром, я все ж почав розмову:

— Ти дуже смачно готуєш, не пам’ятаю, коли востаннє їв щось домашнє, — вона тим часом красномовно кинула погляд на каструлю з-під манки, яка стояла біля мийки. —  Ну сніданок не рахується, бо його я собі теж готую вдома, — я усміхнувся. 

— Невже вмієте готувати манку? — Марина усміхнулась мені у відповідь. 

— Добре, тут ти мене підловила, — взяв до рук виделку і ніж і почав різати м’ясо. — Манку приготувала Ліза, вона знає, що я люблю. 

— Зрозуміло, — вона кивнула, не задаючи зайвих питань, чим мене доволі сильно здивувала.

А я тим часом продовжив їсти і думати про неї.

Взагалі не очікував такого розуму і майстерності від цієї молоденької дівчинки. Хоч вона і залишила по собі приємне враження на співбесіді, я все одно переживав, чи впорається вона тут, на місці. Але, схоже, хвилювався я дарма. 

Як тільки доїв, вона прибрала тарілки до мийки і підійшла до чайника.

— Владиславе Михайловичу, можливо, ви хочете чаю чи кави? А ще розкажіть, будь ласка, що ви любите.

— Можна чаю. П’ю взагалі і те, і те, — я знизав плечима. — зранку зазвичай надаю перевагу каві, а вдень — чаю. 

Вона кивнула, взяла чайник і набрала воду. А я чомусь продовжував слідкувати за нею. Все ж, неможливо отак з першого погляду взяти і зрозуміти людину... Хоч Марина і здавалась доволі привітною і ніби повністю відкритою, вона була доволі стриманою і, в силу цієї стриманості, не надто говіркою. 

Коли чайник закипів, вона заварила чай і я знов попросив її посидіти зі мною. Хотів розказати, де в мене лежить чай, однак виявилось, що поки Марина готувала, то встигла непогано вивчити всю кухню. 

Мені подобалось бути в цьому домі не єдиним присутнім, не єдиним жильцем. Ну охорону я не рахував, бо вони знаходились в окремому будиночку, там, де розташовувалась моя лазня і за сумісництвом центр спостереження для охорони. Насправді, там сидів тільки один охоронець. Ще один спостерігав за територією з заднього двору, а останній постійно знаходився в будинку. У нього теж були екрани, що транслювали зображення з камер, але тільки з тих, які знаходились всередині будинку. 

Але всіх їх я не чув і не бачив... Так і було заплановано. 

— Я, напевно, піду, приберу на другому поверсі, — сказала Марина, поставивши чашку на стіл. 

— Хоча б речі розпакуй, ще встигнеш прибрати, — подивився на неї. — Ти взагалі доволі швидко прибрала перший поверх, молодець.

— Дякую, — вона кивнула. — Але я краще приберу зараз, а вже після цього піду до кімнати...

— До речі, скажи, якщо тобі чогось там буде не вистачати, — усміхнувся. — Все ж, та кімната — це тепер твій дім, нехай і тимчасовий. Я б хотів, щоб тобі було комфортно.

— Чесно кажучи, мені там і так все подобається, — вона нарешті усміхнулась у відповідь, але швидко прибрала усмішку з обличчя.

Напевно, хотіла виглядати більш професійно, чи щось таке? Ні, я, звичайно, хотів, щоб служниця не вішалася мені на шию, однак такий холод з її боку мене чомусь обурював, а не радував.

Коли вона пішла прибирати, я вирішив попрацювати з паперами: все ж у нас відкривалась нова точка і все мало бути ідеально. Я зайшов до кабінету і увімкнув комп'ютер. 

Спочатку робота зовсім не йшла, я весь час відволікався на телефон та інтернет, однак десь за хвилин сорок все ж зміг переналаштуватися на робочу хвилю.

Як тільки поринув у роботу з головою, то вже й не помічав плину часу. Складав собі загальну картинку з останніх звітів і розумів, що останнім часом, незважаючи на розширення мережі, прибуток моєї компанії практично не зростав.

Ця тенденція мені зовсім не подобалась. Треба було поговорити з усіма менеджерами, зібратися на нараду.

Дістав мобільний і написав у наш чат у WhatsApp: ця мережа вважалась найбільш безпечною. Авжеж, ми ніколи не згадували там ніяких деталей, сум і тому подібного, однак повідомити усіх менеджерів одразу через наш чат про те, що післязавтра я хочу бачити їх у себе, було дуже і дуже зручно. 

Так, ми зустрічались зовсім нещодавно, однак тоді у нас були інші нагальні питання, ті, що стосувались саме розширення і всього пов’язаного з ним.

Зараз же я хотів поговорити про прибуток і про те, що нам треба підвищувати відвідуваність закладів українською елітою. Колись Макс пропонував мені ввести в бізнес ескорт-дівчат, бо це сильно збільшує бажання «гравців» повернутися. 

У Сергія ж колись була ідея додати в ігри якісь додаткові елементи азарту, окрім прямих грошових вливань. Можливо, треба буде розглянути і ту ідею... Але навіть не знаю... Все ж, я не думав, що бажання отримати більший адреналін спонукатиме клієнтів платити більше. Однак ми мали принаймні спробувати.