6

Влад

Вже за годину мала прийти нова служниця, а Ліза все ще була в моєму будинку. Знайомити їх у перший день роботи не входило в мої плани, бо Ліза могла бути надто агресивною. 

Ліза викликала таксі, однак воно все ніяк не їхало. А я чомусь почав сподіватись, що моя новенька служниця запізниться хоч хвилин на десять-п’ятнадцять. Але ж ні... Вийшло не так, як гадалося. І саме коли Ліза нарешті сповістила мені, що таксі під'їхало, ми почули, як задзеленчав дзвінок, який йшов аж від хвіртки. 

— Невже сьогодні? — Ліза спочатку глянула в бік дверей, а потім подивилася на мене.

— Ну пробач, я не думав, що ти залишишся на ночівлю, — зітхнув. 

— Та пусте, ти не мусиш виправдовуватись, — вона різко зіскочила зі стільця і побігла до передпокою. 

Потім знову повернулась у кімнату: схоже, шукала свою кофтинку. 

Я ж підійшов до домофону і, побачивши через камеру, що дійсно Марина вже прийшла, вимкнув за допомогою кнопки електронний дзвінок. 

Саме цієї миті відчув, що за мною спостерігають. Озирнувся і побачив Лізу.

Ліза опустила очі та попрямувала до передпокою, швидко взуваючись і накидаючи пальто. 

І саме у цю мить перед дверима стала Марина. 

— Все ж обрав гарненьку, — прошепотіла Ліза, коли я йшов повз неї до дверей, щоб впустити Марину.

Не став відповідати. Бачив, що у Лізи тремтіли руки і чомусь навіть почував себе винним, хоча логіки в цьому ніякої не було. 

Відчинив двері.

— Доброго дня, — Марина злегка розгубилась, коли побачила Лізу.

— Доброго дня, Марино, — я усміхнувся. — Знайомтесь. Марино, це — Ліза, моя подруга. Лізо, це — Марина, моя нова хатня помічниця. 

— Дуже приємно, — Марина нарешті усміхнулась тією самою милою і спокійною, впевненою усмішкою, яку я бачив на співбесіді.

— А мені — не дуже, — спокійно сказала Ліза, оглядаючи Марину з ніг до голови. 

— Лізо... — я подивився на подругу.

— Пробач, настрій зіпсувався, — вона повернулась до мене, усміхнулась і чмокнула в губи. — До зустрічі, котику, — промовила і одразу ж відчинила двері та пішла геть.

— Що за цирк, — прошепотів ледь чутно, а потім подивився на злегка спантеличену Марину і продовжив говорити вже голосніше. — Не звертай увагу, вона просто приревнувала. Хоча ми з нею і просто друзі, вона постійно так робить. І до секретарок, і до інших жінок, які опиняються поряд зі мною. 

— Зрозуміло, — Марина кивнула.

— Добре, — я теж кивнув. — Роздягайся і проходь до вітальні, буду чекати на тебе там.

— Р-роздягатись? — дівчинка аж зашарілася. Я і забув, що вона зовсім молоденька. 

— Ну так, —  усміхнувся, витримав секундру паузу, та коли Марина стала вже зовсім червоною, все ж змилостивився над нею. — Куртку знімай, взуття. А де твої речі? 

— Тут усе, що потрібно, — вона показала на рюкзак за своєю спиною. — Мені ж ніби сказали, що постільну білизну та посуд можна буде використовувати ваш? 

— А, так, — злегка розгублено кивнув. — Добре, я буду у вітальні.

Я вийшов з передпокою і сів на диван. Виходило, що вона була доволі бідною... Така молоденька і змушена працювати. Добре, що вона не потрапила до якогось збоченця. 

Сподіваюсь, вона впорається з роботою, бо якщо ні, я буду відчувати якусь відповідальність за неї, а я цього не хочу. 

Дивно, що я взагалі думаю про таке...

— Владиславе Михайловичу,  — Марина відволікла мене від роздумів.

— Так, — подивився на неї.

Була вдягнена в джинси та світленьку кофтинку. Фігура була дійсно гарна, так само як і обличчя з волоссям. 

Красива навіть у такому простому одязі. Напевно, саме через це Ліза й занервувала. 

— То... Ви мені розкажете, що саме я маю робити? Ну і покажете, де лежать всі засоби для прибирання, ганчірки, відра і таке інше... — подивилась на мене.

— Так, авжеж, — кивнув, встаючи з дивану. — Підемо за мною.

Рушив до сходів, обійшов їх. Там у мене були шафи і одна з них, найбільша, містила всі відра, швабри, ганчірки і таке інше. Відчинив цю шафу.

— Отут всі необхідні знаряддя, — потім вказав на сусідню шафку, трохи меншу, в ній стояли засоби для миття. — Тут побутова хімія. 

— Який в мене режим роботи? Чи є у вас якісь побажання щодо порядку прибирання? Чи, може, спочатку я маю щось приготувати? 

Звернув увагу, що на її шиї були ледь-ледь помітні синці. Невже з неї хтось вдома знущався і саме тому вона втекла звідти жити тут? Не знаю чому, але відчував якусь емпатію до Марини. Тому що вона така молода? Навіть не знаю...

Зрозумів, що вона чекає на відповідь і поспішив запевнити:

— Ні, ми з Лізою вже поснідали, тож можеш почати з прибирання. Найкраще з першого поверху. А десь за  годину чи дві можеш почати готувати обід. Давно не їв домашньої першої страви, тож буду вдячним за якийсь суп чи борщ. Все інше — на твій смак. В холодильнику повно їжі, закупився вчора ввечері, тож обирай будь-що. А після обіду зможеш розібрати речі і трохи відпочити.