3

Влад

Кілька днів усе рухалось злегка пришвидшеним темпом: коли я приходив до офісу, до мене щодня приїздили мої менеджери філіалів, ми обговорювали розвиток кожного з наших «покер-клубів», вивчали динаміку. Все тому, що саме зараз закінчувався місяць і мені потрібно було, щоб усі філії відзвітували щодо своєї роботи.

Ми з Тетяною працювали без перерви та часто затримувались до сьомої-восьмої вечора. Вона, як і завжди, відмовлялась від того, щоб я її підвозив. Її лояльність завжди дивувала мене... І при всьому цьому вона завжди трималась злегка відсторонено і професіонально. Золото, а не секретарка, на відміну від моїх попередніх, які були ще у Харкові. Треба буде підняти їй зарплату, коли пропрацює хоча б три місяці.

Коли черговий робочий день практично скінчився, і всі мої підлеглі роз'їхалися по домівках, мені нарешті зателефонував спеціаліст з кадрів зі служби безпеки. З усіх кандидаток забракували двох. Одна з них колись неофіційно підробляла фрілансером на новинному сайті, а інша мала підозріло багато освіт і при цьому жодного досвіду у сфері прибирання.

Не дивно, що Макс не зміг вивідати цю інформацію, бо служба безпеки сказала, що ці дві дійсно непогано зашифрувались. Максим все ж не рекрутер, тож усе нормально.

Ще щодо однієї у Макса також виникли сумніви, але через її надто молодий вік. Однак я не забракував її, бо ж така юна дівчина навряд чи матиме достатньо клепки, щоб якось мені зашкодити.

Тепер мені залишалось зустрітися з цими дівчатами і обрати з них одну. Ще одну, можливо, взяти собі на примітку, якщо перша не впорається зі своїми обов’язками, або в мене виникнуть до неї будь-які інші питання.

Зустріч мала відбутися вже завтра, у першій половині дня. Хотілося швидше з цим впоратись, бо харчуватися напівфабрикатами  з супермаркету мені вже набридло.

Коли на столі завібрував телефон, я подивився на екран і зітхнув.

Авжеж, для повного щастя сьогодні мені не вистачало ще її. Взяв телефон до рук, приклав до вуха і натиснув «прийняти виклик».

— Привіт, Владе, це я, — чую її аж надто солодкий голос у слухавці.

Мовчу, очікуючи, що вона хоче від мене цього разу. Зазвичай, коли вона дзвонила отак, то намагалась затягнути мене кудись у місто, або навіть до себе. Але це більше була просто наша традиційна гра, бо ж я уже кілька років не погоджувався.

— Ти мене чуєш взагалі? — нагадала про себе Ліза.

— Чую, Лізо, чую, — зітхаю.

— То що ти робиш сьогодні? І досить відмовляти мені! Давай хоч, як друзі зустрінемось, на нейтральній території. Мені треба з тобою поговорити.

— Коли це ми знов стали друзями? — запитав у неї.

— Серйозно? — тихо перепитала вона.

— Добре, — зітхнув, заплющуючи очі. — Можемо повечеряти в ресторані, я вже втомився розігрівати в мікрохвильовці їжу з супермаркету. Але недовго, бо в мене завтра співбесіди у першій половині дня.

— Невже, зі служницями?

— Так. Усе, Лізо, мені треба працювати.

— Добре... О сьомій десь? В який ресторан під’їхати?...

— Так, — кивнув, хоч і знав, що вона того не побачить. — Давай поїдемо в «INLOVA». Забронюй на сьому вісімнадцятий столик. Назви моє прізвище.

— Добре, так і зроблю.

— Зустрінемось вже там, на місці.

— До зустрічі...

— Бувай.

Я відбив виклик і поклав телефон назад на стіл. Треба було ще трохи попрацювати.

Все ж час за роботою спливав доволі швидко, і не без підтримки Тані. Вона кілька разів приносила мені чай із печивом, а потім навіть нагодувала легким домашнім обідом, розігрітим в мікрохвильовці. Обідав я сьогодні пізно, аж о четвертій, але це все ж краще, ніж взагалі не обідати. Тим паче я вже дуже давно не їв домашньої смаженої картоплі.

Скоріше за все, вона приготувала це спеціально для мене, хоч і сказала, що це не так. Я ж знав, що Таня — вегетаріанка і не їсть м’ясо. Окрім того, смажену картоплю вона теж при мені ніколи не їла, можливо, тому, що це не надто корисно для здоров’я. Але я реально  мріяв про щось таке домашнє, тож мені було дуже смачно.

Подумав, що коли завтра оберу служницю, то все нарешті нормалізується. Було б добре.

До ресторану виїхав буквально за п’ятнадцять хвилин до зустрічі. Запрацювався. Знову. Вже шкода Таню, завтра треба буде їй сказати, щоб не сиділа і не чекала на мене, і може навіть відпустити її одразу після закінчення співбесід. Все одно завтра субота. Останні два тижні я виходив у суботу, і Таня теж. Наступного тижня точно зроблю їй нормальні вихідні. Не можна залишитись без такої тямущої секретарки, треба цінувати її.

Припаркувавшись перед рестораном, вийшов з машини і одразу побачив тойоту Лізи. Вона з'явилася буквально на секунду пізніше від мене. Наші погляди зустрілись і дівчина усміхнулась мені.

Підійшовши, вона чмокнула мене в щоку.

— Привіт, а ти сьогодні вчасно.

— Ніби я колись запізнююсь, — зітхнув, натискаючи на кнопку на ключах машини, тим самим замикаючи її.