13

Рівно в призначений час Нік був біля кафе. Він увійшов до середин і побачив Діану за столиком біля вікна. Їхній улюблений. Тут можна спокійно поговорити і ніхто тобі не заважатиме. В середині тихо, ледь чутно грала якась мелодія, створюючи потрібну атмосферу.

Дівчина сиділа спиною до дверей, тож вона не могла бачити хто заходить. Втім, це була не проблема. Вона саме в той момент дивилася в дзеркало, в котрому і бачила все, що потрібно.

«Розумно. – подумав Нік. – З такою людиною не так страшно. Побачимо, що ще може ця красуня!» Він підійшов до столика, привітався і сів навпроти.

– То це, як так розумію, прощальна вечеря? – запитав він з вдаваною ноткою жалю.

Діана поглянула на нього. Вона вивчала. Хотіла знати реакцію. Для чого? І так все зрозуміло – він жартує. Яке йому діло до того – буде вона чи хтось інший. Це старий вовк. Йому уже на всіх байдуже. Тут ніякі штучки не допоможуть.

– А ти би хотів щоб була остання? – запитала вона після довгої мовчанки.

Нік мовчав. Цікаве питання. Чи він би хотів? Це означає віддати ініціативу в чужі руки. Дозволити комусь вирішувати те, що маєш сказати сам чи сама. І вкінці-кінців перекинути відповідальність за наслідки на того, хто скаже своє останнє слово. Дуже розумно.

– Питання не в тому, що хочу я – питання в тому, чого хочеш ти! – відповів він поважно.

Ні, він не сказав ані так ані ні. Він не буде ображатися в любому випадку. Але й не буде винним втому, що могло але не відбулося. Хочеш – бери. Якщо не можеш – то так і признай.

Діана мовчала. В ній боролися дві протилежності. З одного боку вона хотіла сказати – так, хочу. А з іншого – гордість не дозволяла це зробити. Бо виходить, що вона сама напрошується. Сама лізе до нього наче риба в сітку до риболова.

Якщо вона скаже, що не хоче прощатися. Що хоче його бачити. Що врешті-решт він для неї має якесь значення. А раптом він відповість, що вона фантазерка і що він уже має когось. Тоді її гордість буде розтоптана. Її власне его буде зруйноване. А в кінцевому результаті ще й залишиться сама. Ні, вона не може руйнувати те, що не змогли побудувати інші. Хто знає, можливо їй ще колись доведеться до нього звернутися. І тоді треба буде мати якесь лице. А звернутися доведеться неодмінно. І не один раз.

Краще вона промовчить. Хай краще залишить усе як є. Аби не було гіршого. Аби не довелося потім жаліти за сказаним. Не можна відкривати серце, не будучи впевненим в тому, що туди не плюнуть.

Тому Діана просто повернула розмову в інше русло. Їй було важко говорити. Але гордість стримувала те, що хотіло сказати безумство. Тож вони перейшли на ділову тему і дуже скоро взялися обговорювати вбивство Тепленької. Для чого вона власне і викликала Ніка.