7

З Діаною Нік зустрівся в їх улюбленому кафе на Травневій вулиці. Там, де вони сиділи разом перший раз після успішного розкриття справи Артура Письменного. Від того часу вони тут зустрічалися часто за чашкою кави. І от сьогодні, вони знову тут, на том самому місці що й тоді.

– Ти обіцяла мене чимось здивувати! – сказав Нік до Діани. – То якраз маєш шанс. Поки я ще не встиг все скласти докупи.

Та усміхнулася.

– А що, ви вже знаєте, хто відправив на той світ Тепленьку? Не думаєте ж ви що це її померлий чоловік встав з гробу аби помститися!

– Я реаліст. Я шукаю не мнимого а реального вбивцю. Як то кажуть – кожен злочин має чітке прізвище. Моє завдання аби воно було представлено на вівтар богині правосуддя.

– Як пафосно сказано. Ви могли би стати поетом. Як шкода. Скажу лише, що Штахета вийшов.

– Що?! – мало не скрикнув Нік. – Коли?

– Ну, коли не знаю. Може навіть і не вийшов. Можливо навіть втік. Лише чула, що він десь на волі.

Так, це справді змінювало багато. Якщо це правда – то ось і ключ до розгадки. Колишній чоловік в припадку ненависті, опинившись на волі, вирішив звести рахунки. А враховуючи характер Оксани, то цілком зрозуміло, що слово за словом і ось уже вона лежить мертва. Цілком собі реальна картина.

– Ти мене здивувала. – сказав Нік. – Така інформація цінна.

– Ну ви ж для мене скільки зробили. Ми ж з вами партнери. Ви мені – я вам. До речі, в мене тут гарна ідея одна зародилася. – і вона почала щось шептати Нікові на вухо.

Той слухав що говорила Діана і не перебивав. Іноді лише кивав головою в знак згоди. Деколи він примружувався, наче намагався краще розчути якесь слово. Але в цілому те, що шепотіла йому на вухо Діана не було чимось неприйнятним для Ніка. Вкінці він ще раз кивнув головою, зітхнув і сказав коротко:

– Добре. Я постараюся. Тільки для тебе!