4

Наступного дня Нік уже отримав від Саші усю інформацію про вчорашню жертву. І поки Кирило спілкувався з дочкою вбитої а Наталія поїхала на колишню роботу до Тепленької, він встиг зробити всі свої справи і сів читати роздрукований матеріал.

В цей момент задзвонив телефон. Телефонувала Діана. Ця дівка нюхом чула, що для неї тут завжди знайдеться «чим поживитися». І цього разу її нюх теж не підвів. Вона вже від Наталії дізналася про вбивство. І тепер мала багато різних питань. Ну як зазвичай. Втім, обіцяла гарну компенсацію в якості деякої інформації. Журналістка пообіцяла, що буде рівно за годину і поклала трубку

В цей момент в двері постукали і за секунду не чекаючи відповіді увійшов Олег Віталійович. Він був зібраний, готовий до «начальства на коврик».

– Привіт Ніку! Як у вас справи? Я їду.

– Не переймайся. В нас все чудово. А от у покійниці не дуже.

– Чого? – здивовано спитав Олег.

– Ну раз покійниця – значить не дуже. – відповів простодушно Нік.

– Мені би твій оптимізм. – пробурчав Олег, хитаючи головою.

– І мою тишу в квартирі також?

– Ти знаєш, я би і не проти. – відповів Олег Віталійович. – Як же мене це все дістало вже. Ти навіть не уявляєш, Ніку! От чесно! От слухай зараз при всіх, як тебе який тип буде лаяти, мов найгіршого учня в школі. Там і то тепер так не можна, як в нас.

– Олег, а ти не слухай! Думай про щось своє. Хай собі там покричить. Нічого він не зробить ані тобі ані мені. Ти і сам це знаєш. Що вижене тебе тепер чи що? А робити хто буде?

– Ах, Ніку, до чого ці балачки. Словом, я поїхав.