18

Ранком, коли Олег Віталійович прийшов на роботу (а приходив він останнім часом дуже швидко,оскільки в дома був у конфлікті зі своєю дружиною) то побачив цікаву картину. В своєму кабінеті з одного краю на дивані в сидячій позі пав Нік а на решті протягнулася Діана тримаючи голову в нього на колінах. Обоє спали.

Олег тихенько зачинив двері і пішов до свого кабінету. А за якийсь час вийшов звідти тримаючи в руках аркуш паперу, який він закріпив на дверях до Нікового кабінету. На папері було написано : «не турбувати».

Скільки минуло часу Нік не знав. Він відкрив очі коли за вікном уже був день. Він заснув. Чорт! Він заснув на робочому місці та ще й «з подругою поруч».

Нік легенько розбудив Діану. Вона заледве прийшла до себе. Втім дуже швидко зібралася до купи, подякувала сонним голосом за все і зібралася йти. Нік затримав її в дверях.

– Зачекай. Вийдеш чорним ходом. Не вистачало аби ще тебе тут весь відділок бачив.

Діана сонно усміхнулася.

– І будь обережною. Дуже тебе прошу. – сказав на прощання Нік.

Діана пішла. А він ще якийсь час не міг прийти до себе. Невже це все було насправді. А може просто був сон? Може галюцинація? Ні, на столі ще стояло дві кружки від кави. Значить це був не сон. І він справді сказав їй «будь обережною». Те, чого він не говорив вже багато років нікому з таким тоном.

Нік витягнуся. Він солодко позіхнув, розім’яв плечі і вийшов з кабінету. Аж тепер він побачив приклеєний скетчем папір з надписом. Отже, Олег вже на роботі, заходив коли він спав і все бачив. Треба зайти до нього. І бажано чим скоріше. І саме в цей момент звідкись узявся той, про кого в цю мить подумав Нік.

– Ах, ти вже на ногах. – сказав він до Ніка. – Це добре. Як просувається розслідування?

– Поволі. – відповів Нік. – Вчора ми знайшли знаряддя вбивства. Чекаю, що скаже експерт. І думаю, що у нас вимальовується вбивця.

– Звучить заспокійливо. Було би не погано. – відповів Олег. – І було би добре аби ви з цим чим швидше закінчили.

Нік кивнув головою.

– А ще було би краще аби ви дорогий пане приводили подруг додому. Не мучте нещасних дівиць. Вони змушені спати на робочому дивані. Це гріх, дорогий друже. Журналістки наші друзі. Вони заслуговують пристойного поводження. Якщо це не затримання.

Нік усміхнувся. Він зрозумів натяк. Тож подякував Олегові за розуміння і пообіцяв бути чемним в тому плані. І побіг просто до експерта за результатами.