17

Бесіда з Діаною зовсім не втомлювала. Навпаки, Нік відчував себе набагато краще аніж якби зараз сидів сам і щось писав, переглядав старі справи або читав якусь книжку. Він розповідав якусь історію, потім додавав якийсь гарний анекдот і вони дружньо сміялися. А вкінці переходив до справи і знову відволікався. Його тягнули в бік різні спогади з минулого. Їх хотілося згадувати. Хотілося піднімати з глибин своєї пам'яті на самий верх аби знову поставали привидами перед очима у світі живих.

На годиннику вже була майже друга, коли Нік замітив, що вони просиділи майже шість годин. Він, звісно, не мав нічого проти. Але дати людині спокій. Йому яка різниця. Все одно до ранку сидіти. А їй?

– Ти знаєш, Діано, – сказав Нік, – я порошу когось з хлопців аби відвіз тебе додому і почекав доки не зайдеш до квартири. Я би і сам це зробив. Але відлучатися не можу. Сама розумієш.

– Проганяєте? Набридла значить! – буркнула Діана. – Звісно, що тобі тут робити! Посидів доки було цікаво а коли набридло – «все, на вихід».

– Я просто не хочу аби ти сама блукала посеред ночі. Вдома на тебе чекає мама. Десь хлопець (або може чоловік) не спить і чекає дзвінка, коли ти прийдеш.

– Нема в мене нікого. І ніхто мене ніде не чекає. – відповіла журналістка. – Я одна. Можете не перейматися. За мною навіть кіт плакати не буде. Бо й його нема.

Нік усміхнувся. Одна. Це звучало як вирок. Як щось принизливе. Ніби бути одному це якесь покарання. От він один усе своє доросле життя. Нічого. Ясна річ, що уже дорослий чоловік, котрий пережив багато всього. Котрий втрачав найдорожчих. Котрий падав розбитим і лежав годинами на ліжку, дивлячись в одну точну на стелі. Але потім вставав і йшов далі. Це було давно. Так давно, що він навіть вже й не дуже пригадує собі як то воно.

– Хочеш залишитися до ранку? – спитав він Діану. – Ти загнешся тут. Всю ніч не спати. І все заради чого?

– Буду ліпити статтю. Якщо ви дозволите. – відповіла вона. – Інформації ви мені тут накидали більше ніж досить. Стане навіть не на одну а на цілих дві статті.

Нік кивнув головою.

– Тоді ще по каві. І сідай чаклувати. А я тим часом займуся останньою справою. Щось мені там ніяк не сходиться в ній.

Нік розповів Діані про останнє розслідування. Дівчина слухала з цікавістю. Ще би. Це ж навіть цікавіше аніж всі ті попередні матеріали. І навіть цікавіше за саме чергування, на котре вона підписалася. Втім, Нік все до кінця не розповідав а лише те, що можна. Аби не нашкодити слідству. А годинник тим часом вибивав уже третю.