14

Сірниковську, чи вірніше сказати Хвіст, взяли просто на вокзалі, коли вона безпечно собі сідала в поїзд. Жінка навіть гадки не мала, що на неї вже полюють такі органи. Вона навіть нічого сказати не встигла. Лише очима скліпала, коли її взяли попід руки і повели геть з перону аби посадити в машину, котра доставила її у відділок.

Чергова жертва власних амбіцій, вона інколи б подумати не могла, що її так легко можна було вичислити. Без зайвих клопотів. І так само без зайвих клопотів впізнати на вокзалі і доставити до місця, з котрого є лише два шляхи: або оправдання або «на каторгу».

Всі висунуті проти себе звинувачення вона рішуче відкидала. Жінка відкрито зневажала слуг правопорядку і обзивала їх різними не дуже культурними словами. Вона навіть обіцяла написати на них жалобу. Втім, це Ніка нітрохи ані не налякало а ні не розчулило. У нього була своя розмова з цією мадам.

– І так, ви підтверджуєте, що ви були в квартирі Матвія Броніславовича Товстуна? – запитав він.

– Ну була. І що? – зверхньо відповіла жінка. – І через це мене треба отак-от хапати як не знати що посеред білого дня і тягти сюди, до вашої будзигарні!

– Отже, не заперечуєте, що були!? – продовжив Нік. – Тепер наступне питання – що ви там робили?

– А що кого обходить що я там робила?! – воркала жінка. – Це справа особистого характеру! І я не маю обов’язку про це повідомляти! Ясно!

– Так, але коли за кілька годин після того власника квартири знаходять холодного з діркою в боці, то це вже стає зовсім не особистого характеру. І тому говорити доведеться, пані Хвіст!

Жінка поглянула на Ніка здивовано. Вона лише тепер зрозуміла, до чого все це йде.

– Кого знайшли холодного з діркою в боці? Ви хочете сказати, що його хтось прикінчив? – з жахом запитала вона.

Нік ствердно кивнув головою.

– І тепер ми з вами поговоримо більш спокійніше. А ви розкажете мені причину вашого візиту до покійника.

Жінка нервово спробувала вгніздитися в кріслі. Вона шукала психологічного захисту аби виставити себе жертвою в усій цій ситуації. Ну як то зазвичай буває.

– Ви знаєте, – почала вона, – я була в місті проїздом. Ну і заодно хотіла навідатися до свого колишнього чоловіка. Ми посиділи, випили кави і розійшлися. Все.

Нік мовчав і пильно дивився на жінку. В кабінеті на мить запанувала тиша.

– Я кажу правду. – продовжила жінка. – Так, я була в нього на квартирі. Розумієте, після того як він поїхав і залишив нас  сином без копійки в кишені…

– Вас з вашим сином. До чого тут він?- нарешті озвався Нік. – Син не його. І ми це знаємо. Тож Матвій скинув з плечей тягар, який ви йому намагалися нав’язати. І не більше.