12

– Те, що ви дурно поїхали я вже зрозумів. – сказав Нік, як Кирило і Наталія переступили поріг його кабінету. – Тепер про хороше. Нині у вечері будемо брати таку собі Валентину Сірниковську.

– А це ще хто? – запитав Кирило. – Що за одна?

– Гіпотетичний вбивця. А за сумісництвом і колишня дружна жертви. До речі, ось вам по фото. Будемо зустрічати нашу дорогу жіночку на залізничному вокзалі. Там вже попереджені про наш захід.

Ті лише переглянулися між собою. І коли ж це він все так встиг. А Нік продовжив:

– Я ще зараз забіжу до нашого окультиста-експерта. А коли повернуся, то поїдемо на вокзал. А Саша буде шарити по всіх списках автобусів і поїздів.

Нік вийшов. Він пішов до чергового аби той розіслав усім орієнтацію на підозрілу жінку. Всі патрульні мають дивитися дуже пильно. Зупиняти всі машини на виїзді з міста. Або хоча б ті, в яких є затемнені вікна.

– Конче аби вони провели операцію! – наказував Нік. – Ось фото. Всі, хто поза містом будуть, мають обов’язок це зробити!

Після цього він розвернувся і пішов до експерта, попутно відвідавши два чи три кабінети різних, потрібних йому інстанцій. І так, справу зроблено. Тепер залишається лише вчасно вловити. Лишається одне уточнення – чи вона взагалі ще тут. Бо ж до цього часу можна би і будь-якою попуткою виїхати геть з міста. А це було би для них вкрай погано.

Нік йшов коридором і думав. А що вони зможуть їй пред’явити? Доказів, що вона була як таких нема. Ніхто з сусідів нікого не бачив. Хіба що лише відпечатки пальців знайдуться. А якщо ні?