8

– То що ми маємо? Ціле нічого! – підсумував Нік. – Ідеальний чоловік, якого проштрикнули чимось гострим в його ж власній квартирі. І ніхто нічого поганого сказати про нього не може. Не надто втішні відомості. Не надто!

– І що будемо робити? – запитала Наталія. – Куди рухатися?

– Як це куди? Вперед. – відповів їй Нік. – Доки ви там шукали ціле нічого, я встиг поспілкуватися з його другом Романом Андрійовичем. Дивний чоловік, що правда. Плів різні дурниці. Але вкінці все таки дав мені інформацію, яку нам треба. Кілька днів тому, він був світком сварки між Товстуном і таким собі Листковим Олексієм Ярославовичем, більше відомим як Листок. Свого часу цей джентльмен був дуже буйним молодиком. Доки йому суд не призначив комунальну квартиру з рештікою у віконці. Ну але відколи він відкинувся, то став добропорядним сім’янином і зразковим батьком. Принаймні так каже офіційна сторона його нового життя. Ось вам адреса. – він підсунув картку з написаною адресою – Бажаю успіху! А я до Олега Віталійовича.

Коли Кирило з Наталею вийшли Нік відкинувся в кріслі і на мить заплющив очі. Він ніяк не міг скласти до купи всю ту інформацію. Якась каша виходила. Жодного логічного мотиву. Втім, в наш час людей і за менше вбивають. А тут ціла теорія, котра обіцяє змінити уявлення про світ. Цікаво, що там Олег отримав такого. Він просив зайти. А прохання керівництва гріх не виконувати.

Олег з кимось говорив по телефону і щось писав, коли Нік зайшов. Він кивнув головою і вказав на крісло аби сісти. Нік тихо сів і став чекати. Через кілька хвилин Олег поклав слухавку, глибоко видихнув, глянув Ніка і сказав:

– Ну що, друже мій дорогий! Маєш свою інформацію. Дорого і сердито. Отже, твій Матвій, як його там, втім не важливо. Словом, він справді був викладачем вузу. Солідний мужчина, професор, писав дуже якусь там розумну роботу. Був одружений. Але одного прекрасного дня все змінилося. – і він почав розповідати Нікові все, що дізнався.

– Словом, картина взагалі цікава. – сказав нарешті Олег Віталійович. – Надіюся, що ви знайдете вбивцю. А і до речі, тут твоя давня знайома телефонувала.

Нік зробив здивований вигляд.

– Моя?

– Діана Снігова.

– А, ти про цю. – Нік зітхнув. – Хоче свіжого матеріалу.

– Саме так. І не лише це.

– Сподіваюся, що ти не задумав мене одружити з нею – усміхнувся Нік. – Хоча, вона пані така, нічогенька.

– Вона прийде за годину. Про своє особисте вже якось сам, Ніку. Мені досить того, що сам одружений. І боже упаси аби я когось до того агітував.