5

– Отже, любі мої, – почав Нік, коли Кирило і Наталія зайшли до нього, – всідайтеся зручніше і слухайте уважніше. Але спершу розкажіть мені як вчора пройшов візит до училища?

– Ти не повіриш, як завжди в таких випадках. – відповів Кирило. – Був добрий, чесний, ввічливий. Не пив, не курив, нікого не бив. Ну, словом, ангел без крил.

– Директрису наш візит дуже засмутив. І тут вже без іронії. – додала Наталія. – По її реакції було видно, що вона була шокована почутим. Крім того, за словами усіх Матвій справді був першокласним викладачем. Тільки от цікава ситуація там з ним виходить.

 – Ну-ну, що за ситуація? – спитав Нік.

– Розумієш Ніку, наш Матвій перед тим стати викладачем в училищі був професором в одному зі столичних вузів. Чоловік з головою. Вів якісь там свої дослідження. Писав дисертації. Був одруженим. Мав уже готове написане майбутнє і забезпечену старість. Як раптом стає викладачем в якомусь училищі. Така різка переміна.

– Отже, наш Товстун – велика риба. – іронізував Нік. – Думаєте, що воно якось пов’язано з його смертю?

– Відкидати не можна. – промовила Наталія. – Не просто так же він пішов звідти. Щось же ж змусило його покинути все і переїхати в інше місто, піти на менш оплачувану роботу, змінити повністю спосіб життя.

– Так, щось змусило. – підтвердив Нік. – Цікаво що. Я поговорю з Олегом. Він має там знайомих аби вони нам прислали все, що знають про нього. Так буде швидше. Бо поки офіційний запит дійде а поки прийде відповідь – то пройде вічність. А ви тим часом поїдьте на квартиру до нього і ще раз все добре огляньте. Може ми щось опустили. І ще ліпше поспілкуйтеся з сусідами. Пройшла доба а в нас ще не має жодного реального підозрюваного. І це зле. Крім того у нас нема навіть причини, за що зачепитися, куди рухатися. Словом, нема нічого.

Кирило з Наталею пішли. Зараз вони поїдуть на квартиру до вбитого і будуть там шукати. Може пощастить щось знайти. А він спочатку піде до Олега. А вже потім махне до друзів Матвія. Кілька номерів тут є. І якась далека родичка – троюрідна племінниця, як вона представилася в телефоні.

Олег поспішав до керівництва. Тому він не дуже хотів говорити. Віталійович вже зробив собі таке сумирно-трагічне лице, що можна було подумати наче він похоронив останню троюрідну бабусю в Лас-Вегасі, з когорти тих, що завжди присилають по тисячі доларів як привітання на Різдво.

Втім, він пообіцяв зробити. І задоволений Нік повернувся до свого кабінету, одягнув куртку і на пошуки друзів Матвія Броніславовича.