Епілог

Минуло кілька місяців.

Здавалося б, за цей час мало що могло змінитися. Але змінилося майже все.

Мішель більше не поспішала вранці на роботу, перевіряючи годинник кожні кілька хвилин. Лев більше не залишався в офісі до ночі, переконаний, що ще один договір точно не може почекати до ранку.

Вони навчилися залишати роботу на роботі.

Принаймні здебільшого.

А ще в них з'явилася одна звичка. Одна на двох.

Кава вранці біля вікна.

Мішель стояла, тримаючи чашку в руках, і дивилася, як місто повільно прокидається. Унизу вже поспішали перші перехожі, хтось вигулював собак, хтось біг до метро, а хтось, як і багато років тому, просто починав свій день.

Лев підійшов до неї зі спини й обережно обійняв.

– Знову спостерігаєш за людьми?

– Звісно, — усміхнулася Мішель. – Треба ж знати, хто сьогодні вчасно прокинувся.

– А якщо я скажу, що деякі люди воліють ще поспати?

– Тоді я скажу, що деякі директори компаній нарешті навчилися відпочивати.

Лев тихо засміявся. Він сьогодні знову пропустив ранковий біг.

– Це ти зараз на мене натякаєш?

– Навіть не натякаю.

Він поцілував її у волосся й подивився у вікно.

За вікнами вже стояла зима, а до новорічних свят залишалося зовсім небагато. Місто поступово вбиралося у святкові вогники, на вулицях з’являлися ялинки та прикраси.

***

В офісі панувала незвична для робочих буднів атмосфера.

Цього вечора ніхто не поспішав додому.

У залі, де проходив корпоратив, грала музика, хтось уже танцював, хтось стояв біля столів із келихами й розмовляв, а десь неподалік час від часу лунав сміх. Мішель стояла разом із Ганною та кількома колегами, слухаючи їхню розмову.

– Ви помітили, як за останні кілька місяців змінився Лев Вадимович? – раптом запитала одна з колег. – Раніше від нього й усмішки не дочекаєшся, а тепер дивіться… Навіть на корпоративі з людьми нормально спілкується.

– І справді, – погодилася Ганна. – Наче м’якшим став.

– Мабуть, закохався, – хихикнула Вероніка.

Ганна спокійно подивилася на неї.

– А що тут дивного? Лев Вадимович жива людина. Йому теж не чужі такі почуття, як кохання.

Мішель ледь усміхнулася, почувши це.

Ганна ще нічого не знала.

Вона досі не здогадувалася, що всі ці зміни були пов’язані саме з людиною, яка зараз стояла поруч із нею. Мішель збиралася розповісти їй усе після новорічних свят. Вони з Левом домовилися поки що залишити стосунки між ними в таємниці. Але останнім часом Мішель дедалі частіше думала, що, можливо, чекати вже немає сенсу.

Вона мимохідь перевела погляд на Лева. Він стояв трохи далі й розмовляв із керівниками інших відділів. Навколо нього було кілька людей, але в якийсь момент він зустрівся з нею поглядом. І усміхнувся. Не тією стриманою усмішкою, яку бачили всі. Тією, яку тепер знала лише вона.

Мішель відповіла йому такою самою теплою усмішкою.

– Бідненька наша Мішель, – раптом протягнула Вероніка, повертаючи її до розмови. – Якщо Лев Вадимович таки одружиться, тобі, мабуть, ще важче буде.

Мішель спокійно подивилася на неї.

– Думаю, переживу, – відповіла вона з легкою усмішкою.

Вероніка вже хотіла щось додати, але в цей момент Лев, який саме закінчив розмову з керівниками, глянув у її бік і ледь помітно махнув головою, запрошуючи підійти.

– Вибачте, я на хвилинку, – сказала Мішель і попрямувала до нього.

– Нарешті, – усміхнувся Захар Дмитрович, побачивши її. – А ми вже думали, що Лев Вадимович сьогодні вирішив усіх нас до ранку розважати розмовами про роботу.

– Я не говорив про роботу, – спокійно заперечив Лев.

– Саме тому ми й занепокоїлися, – втрутилася Христина Миколаївна.

Лев усміхнувся.

– Не хвилюйтеся. Сьогодні я вирішив зробити виняток.

Кілька хвилин вони просто говорили – про свято, про наступний рік, про те, як швидко минув цей час. Розмова була легкою, без звичних робочих питань.

А потім Лев подивився на Захара Дмитровича та Христину Миколаївну.

– До речі, є ще одна новина.

Захар одразу насторожився.

– Яка?

Лев перевів погляд на Мішель.

– Ми з Мішель скоро одружимося.

На кілька секунд запала тиша. А потім Христина Миколаївна широко усміхнулася.

– Нарешті!

Захар розсміявся й похитав головою.

– Я вже починав думати, що ти ніколи не наважишся.

Мішель здивовано подивилася на них.