Розділ 6.

В післяобідню перерву до кабінету зазирнула Ганна й усміхнулася всім присутнім. Останнім часом вона була настільки заклопотана новими обов’язками, що майже не мала часу зайти до колег. Вона ще не встигла толком сісти, як Ольга вже з цікавістю запитала:

– Ну що, як тобі на новому місці?

– Незвично, – усміхнулася Ганна. – Але мені подобається.

– Роботи сильно побільшало?

– Не сказала б. Просто відповідальності стало більше.

– А колектив як прийняв? – поцікавилася Заряна.

– Добре. Поки що скаржитися нема на що.

– А сама не шкодуєш, що погодилася?

– Ні. Думаю, це було правильне рішення.

Ольга задоволено кивнула.

– Значить, освоїлася?

– Майже.

– А керівництво тебе не мучить? – із легкою усмішкою поцікавилася Заряна.

Ганна тихо засміялася.

– Поки що живу.

– О, тоді точно все добре, – підсумувала Ольга.

Ганна озирнулася і помітила, що Мішель немає на місці.

– А де Мішель?

– Її викликали на тестування, – відповіла Ольга.

– Тестування? – перепитала Ганна.

– Ага, – Заряна трохи скривилася. – Вже почалося. А тепер, схоже, це чекає на всіх.

– Учора хтось із юридичного відділу вже проходив, – додала Ольга. – І, здається, не набрав прохідний бал. – Вона зітхнула й похитала головою. – Мені від самої думки, що можна не набрати прохідний бал, якось неспокійно.

– От і мені, – погодилася Заряна. – Цікаво, чи Мішель набере достатній бал.

– А чого ви так хвилюєтеся? – озвалася Вероніка від свого столу. – Думаю, Мішель це тестування взагалі ні до чого. Вона його просто для видимості пройде.

Заряна скоса глянула на неї.

– Щось ти надто впевнено це кажеш.

Вероніка лише хитро усміхнулася й знизала плечима. Ганна уважно подивилася на неї, а потім спокійно промовила:

– Не думаю, що варто робити такі висновки, не знаючи, як усе насправді відбувається.

– Та я нічого такого не казала, – одразу відмахнулася Вероніка.

– Саме тому й кажу, – з легкою усмішкою відповіла Ганна. – Не варто давати привід для зайвих розмов.

Вона не хотіла, щоб невинний натяк перетворився на чергову плітку про те, що Мішель нібито має якісь переваги перед іншими співробітниками. Ольга, помітивши, що розмова починає ставати напруженою, вирішила змінити тему. Вони ще трохи поговорили про різні, значно легші речі, аж поки до кабінету не зайшла Мішель.

Ганна відразу повернулася до неї:

– Ну що?

– Дев’яносто вісім, – спокійно відповіла Мішель.

Ганна не стримала радості й поривчасто обійняла подругу.

– Вітаю! Це ж чудовий результат!

Мішель лише легко усміхнулася у відповідь.

– Тепер точно буде привід увечері відсвяткувати, – продовжила Ганна. – Ти після роботи додому заїдеш чи одразу поїдеш у бар?

– Звичайно, додому, – відповіла Мішель. – Не їхати ж мені відпочивати в цій офісній блузці та брюках…

Але договорити вона не встигла. Мобільний у її руці коротко завібрував. Мішель опустила погляд на екран.

Повідомлення від Лева Вадимовича.

«Терміново до мене. І запросіть Дениса В’ячеславовича».

Вона кілька секунд мовчки дивилася на екран.

– Щось сталося? – запитала Ганна.

Мішель підняла на неї погляд.

– Лев Вадимович викликає. Терміново.

– У нашої Мішель останнім часом усе терміново, коли справа стосується Лева Вадимовича, – із легкою усмішкою озвалася Вероніка.

Цього разу Мішель не втрималася. Вона строго подивилася на Вероніку й коротко кинула:

– Не починай.

Після цього швидко підійшла до свого столу, взяла блокнот і ручку та поспішила до кабінету керівника. Щойно Мішель та Денис В’ячеславович зайняли свої місця, Лев без зайвих вступів перейшов до справи.

– Маємо термінову роботу. Виконати її потрібно сьогодні, причому в максимально короткі строки. Клієнт чекає на готові документи до кінця дня.

Він перевів погляд на Дениса В’ячеславовича.

– Виберіть свого найкращого працівника. Того, в чиїй точності, швидкості та якості роботи ви впевнені на сто відсотків. Він працюватиме разом із Мішель. За потреби посадіть їх окремо, щоб ніхто не відволікав.

– Леве Вадимовичу, але навіть якщо ми підключимо весь відділ, я не впевнений, що встигнемо до кінця робочого дня, – озвався Денис В’ячеславович із помітним занепокоєнням. – Тим більше, що ніхто не був заздалегідь підготовлений до цього.