20. Яся. "Тоді ти його забери"

— Добре, я піду, — сказала я. — Аліса, мабуть, вже чекає. Та й твоя дівчина теж. 

Сказала і поглянула на нього, мені чомусь було важливо, щоб він сказав, що в нього немає дівчини. 

— Так, пробач, — він відвів погляд. — Пробач, що затримав. 

— Нічого страшного, мені було дуже цікаво покататися, — затараторила я. — Якщо ще буде потрібно, то можу знову скласти компанію. 

— Потрібно. Мені це дуже потрібно, — Ростислав знову зазирнув мені в очі. Виглядав трохи сумним і розгубленим. 

— Ти переживаєш, бо ніхто не сприймає всерйоз твоє бажання поврнутися у великий спорт? — здогадалась я. 

— Так, — він кивнув. — Але якщо на моєму боці будеш ти, думаю, я зможу з усім впоратись. Раніше в мене не було такої  впевненості, а зараз… Я реально відчуваю, що зможу. 

— Я завжди готова допомогати чим зможу, — сказала я трохи схвильовано. Відчувала відповідальність, тому що цей сильний, мужній чоловік потребував моєї підтримки. 

— Для мене це важливо, дуже. Дякую, — Ростислав усміхнувся, але ця його усмішка знову була трохи сумною.

Мені хотілося сказати, щоб він не сумував, але стало трохи ніяково. Раптом чоловіки такого не люблять? У мене був малий досвід стосунків, тож я не знала напевно. Подумала, що, мабуть, йому було б неприємно визнати переді мною, що він може бути в чомусь слабким. Тому просто усміхнулась у відповідь:

 — Все буде добре. Скажеш, коли будуть змагання, я прийду і буду вболівати за тебе. 

— Якщо я піду на якісь любительські… Спочатку. Не під своїм іменем, щось придумати треба, — тепер вже він говорив, дещо збиваючись. — Під моїм мені не можна в любительські. Бо я профі, хай і травмований. 

— Треба придумати тобі псевдонім. — сказала я. 

— І ходити в балаклаві або шоломі, — він засміявся. — Щоб не впізнали. Бо так звичайні люди точно не впізнають, а от гонщики можуть. 

— Буде прикольно, — я вже уявила, як у пресі та соцмережах намагаються вгадати, хто ховається під балаклавою. — А що, на цьому можна гарну піар-акцію зробити. 

— Я хочу спробувати, подивлюсь найближчі змагання. Не для піару, а щоб перевірити, чи зможу розігнатись на боліді. Ти правда прийдеш? — я бачила, що він все ще трохи схвильований.

 — Звичайно, прийду, я ще ніколи не була на таких змаганнях. Мені дуже цікаво!

— Добре, тоді я все знайду, — він кивнув. — Іди, твоя донька чекає. 

***

До того часу, як мав відбутися благодійний різдвяний вечір, Аліса вже одужала. Ростислав сказав, щоб я взяла і її, і  зголосився відвезти нас своєю машиною. 

Мала з нетерпінням чекала, коли ми поїдемо на свято. Я одягла їй її найкращу сукню, зробила гарну зачіску. 

— Славі сподобається? — запитала Аліса, крутячись перед дзеркалом то так, то так. 

— Думаю, сподобається, — я усміхнулась. — Алісо, може ти в нього закохалася,  що так переживаєш, чи твоє вбрання йому сподобається? 

— А що, він же не мій тато. Тож я можу і закохатися, — відповіла вона замислено.

 — Він для тебе застарий, — я засміялась. — Уяви, ти будеш дорослою жінкою, а він дідусем. 

— Може ти і маєш рацію. Тоді ти його забери, — і тикнула на мене пальцем. — Для тебе він не старий.

 — У Слави є дівчина. — сказала я. — Тому, будь ласка, нічого подібного йому не говори. Домовились? Ми просто друзі, і все…

***

Коли ми увійшли до святково прикрашеної зали, де було повно людей, я вражено сказала, дивлячись на Ростислава:

— Ти ж говорив, що свято має бути скромним… Мабуть, на нього пішло багато грошей…

— Ну, я хотів, щоб усе було на високому рівні. Не гірше, ніж влаштовував батько, щоб ти не розчарувалась… Ну, щоб усі не розчарувались, — одразу виправився він і поглянув на Алісу. — Привіт, а у мене для тебе дещо є, — і простягнув їй коробочку в червоній стрічці. 

— Ой, що це? Це мені подарунок? А мамі ти приготував подарунок? Я сьогодні сказала мамі, щоб вона тебе забрала собі, а мама пояснила, що в тебе є дівчина, це правда? — випалила Аліса на одному диханні, і я відчула, що червонію. Глянула на доньку з докором, але вона вдала, що нічого не помітила…