20. Несподіванка від Міки

Ростислав

Коли я розплющив очі, побачив Ясю, яка уважно дивилась в екран свого мобільного. Щойно вона побачила, що я прокинувся, вона відклала телефон, якось надто поспішно, і усміхнулась мені:

— Доброго ранку! Що ти хочеш на сніданок?

— Тебе, — я усміхнувся і обійняв її, чмокнув в губи. Було так незвично і приємно прокидатись поруч із нею, обіймати в ліжку. 

— Ти такий милий, — Яся провела пальцями по моїй щоці. — Але ми ризикуємо запізнитися на роботу…

— Ти маєш рацію, треба збиратись, — погодився я, а потім згадав дещо: — А, до речі, як це сприйме Аліса? Ми ж маємо їй щось сказати зараз… 

— Я думаю, вона тільки зрадіє, — Яся трохи почервоніла. — Бо вже питала мене, коли ми будемо жити з тобою…

— Я хочу жити з вами, — сказав я без зайвих роздумів. — У мене є велика квартира, місця вистачить. Ну, можна трохи позустрічатись, я не буду тиснути, — додав поспішно. 

Був схвильований, знову. Певно, я трохи поспішав і міг цим її трохи налякати. Але мені так хотілося бути максимально близько до Ясі, що ці слова самі вирвались…

— А твій батько? Він не буде проти? — запитала Яся. 

— Ти йому подобаєшся більше за Міку, тож думаю, що не буде. Та і я ж не дитина. Тобто, якщо я чогось хочу, я можу це робити, — я знайшов її долоню під ковдрою і переплів наші пальці. 

 — Я дуже хочу, щоб ми були родиною, — схвильовано промовила вона. — І твого батька я люблю, він дуже хороша людина. Я така щаслива зараз, навіть не віриться. що все так склалося… Страшно, що хтось може нам стати на заваді, — на цих словах на її обличчя ніби набігла тінь. 

— Хто може стати нам на заваді? — я зазирнув їй в очі. — Я нікому тебе не віддам, Ясю. 

 — Я не знаю, — швидко сказала вона. — Може, й ніхто не стане. Хочеться вірити, що так і буде… Що у нас все буде добре…

— Я кохаю тебе, — сказав серйозно, а потім подався вперед і поцілував її. Хотілося, щоб вона була в мені впевнена, більше мені нічого не потрібно….

Цієї миті до кімнати несподівано зазирнула Аліса. Ми з Ясею були під ковдрою, але я все ж трохи засоромився. Жити в одній квартирі з дитиною буде незвично, але Аліса хороша дівчинка… 

Аліса на ходу вигукнула:

 — Мамо, ти ще спиш? — потім, побачивши мене, здивовано округлила очі. — Ой, Слава! Тепер ти житимеш з нами?

***

Аліса сприйняла новину добре. Зраділа, що ми будемо жити разом, і дуже вже хотіла переїхати. Але зранку нам дійсно було треба йти на роботу, тож поспілкувались ми не дуже багато, а коли ми виходили, до Аліси прийшла сусідка.

Ці пару днів ми домовились, що я ночуватиму у себе, я мав прибрати в квартирі за дні, поки вони зберуть речі.

Але коли я вже приїхав ліфтом на свій поверх, то побачив Міку, яка сиділа на сходах. Вона виглядала засмученою. Угледівши мене,  одразу  підвелась і зробила крок назустріч.

— У мене до тебе важлива розмова, — тихо сказала вона. 

Я ковтнув слину. Відімкнув двері і  пропустив її всередину: не хотілось, щоб сусіди слухали, що тут буде, бо передчуття було якесь кепське.

— Так, слухаю, — я уважно дивився на неї.

— Я ще на відпочинку почувалася не дуже добре, — сказала вона. — Думала, що це через зміну клімату, інші продукти… Але сьогодні зробила тест, і він виявився позитивним. У мене буде дитина. Вірніше, у нас буде дитина….

Ця новина мене шокувала, але все ж я взяв себе в руки:

— Ти хочеш народжувати? Я не повернуся заради дитини. Такі стосунки ще нікого не зробили щасливими. Але якщо ти народиш, я  буду забезпечувати вас обох, — тут же додав я. — І буду піклуватися про дитину.

 — Так, буду народжувати, — відповіла Міка. — От, вирішила тобі сказати. А ти як хочеш, можеш допомагати, можеш ні… Я й сама зможу забезпечити свою дитину!

Раптом вона не витримала і заплакала. Мабуть, усе ж сподівалася, що я повернусь до неї після цієї звістки, а тепер зрозуміла, що цього не буде. 

Я зітхнув і обійняв її.

— Пробач, але я дійсно кохаю Ясю. Я вчинив дуже погано, я розумію. Але ми з тобою більше не можемо бути разом. Однак про вас із дитиною я попіклуюсь, обіцяю.

 — Добре, я піду, — вона похитала головою. — Мабуть я взагалі даремно це тобі сказала…

Яся

Коли Слава побачив, що я читаю те повідомлення, я дуже злякалася. Раптом він зазирне в мій телефон і про все дізнається? Тому я швидко заховала його. Але, залишившись на самоті, знову взяла до рук. Підсвідомо мені хотілося, щоб, коли я знову погляну туди, там нічого не було. Щоб мені приснилося це повідомлення. Так, це було по-дитячому, але я дуже хотіла, щоб у нас зі Славою все було добре. Щоб ніхто не втручався у наші з ним стосунки. Невже я хочу надто багато?

Я зітхнула і знову взяла до рук телефон. Зазирнула в повідомлення — ні, воно не зникло. Він хотів зустрітися. Ну чому так, саме зараз, коли у мене все так добре складається…

"Мабуть, нам не варто зустрічатися”, — написала я і відправила.