19. Найщасливіший день

 Ростислав

Добре, що це був вихідний день, і мені не треба було їхати на роботу. Яся точно мала рацію, розмова буде нелегка, я це і сам розумів.

Я чекав на Міку ввечері в аеропорті. Літак прилетів за розкладом, тож чекати її довго не довелось.

Вона вийшла весела і з новою зачіскою, пробігла очима по людях, побачила мене і підійшла, усміхаючись і простягаючи руки для обіймів:

 — Я так скучила…

Влаштовувати сцени в аеропорті я не хотів. Обійняв її, тихо зітхнувши.

— Привіт. Поїхали до квартири. 

Не "додому". Так цю квартиру я вже називати не міг. Відчував себе покидьком. Все ж, Міка по-своєму кохала мене, я це знав. Але серцю не накажеш. 

— Поїхали, — вона кивнула. — Щось сталося? Ти не такий як завжди… Щось із роботою?

— Приїдемо і я все тобі розповім, добре? — я зазирнув їй в очі.

Міка взяла мене за руку:

 — Добре, мені так хочеться додому, я втомилася від цих готелів…

Додому ми їхали не мовчки. Міка, схоже, намагалась "розрядити" атмосферу і торохтіла про свою поїздку. Розповідала про всі пляжі, вечірки і магазини, які вона обходила.

Вона завжди була такою. Її захоплювали якісь речі, які мені були зовсім не цікаві. Фокуси нашого життя були абсолютно протилежні. А до мене це дійшло тільки зараз. Тільки тоді, коли я зустрів свою людину. 

Коли ми зайшли в квартиру і вона побачила, що моїх речей немає в передпокої, то, здається, почала про щось здогадуватись. 

— Ти що, образився на мене, бо я поїхала? Вирішив провчити? 

— Ні, не образився, — я похитав головою. — І не вирішив провчити. Просто наші стосунки… Вони віджили своє, Міко. Ми з тобою дивимось в різні боки. Я закохався в іншу. Чекав, коли ти повернешся, щоб ми з тобою розставили крапки над "і", і кожен з нас зміг жити тим життям, яким він хоче. 

 — Як це “ти закохався”? — вона здивовано поглянула на мене. — Ти ж нікуди не ходив! Сидів весь час удома! Чи це якась дівчина за викликом закрутила тобі голову?

— Ти думаєш, кохання базується на сексі? — я зітхнув.

— Для чоловіків — так, — відповіла вона. — Ти побачив якусь фіфу і подумав, що закохався.Але це лише фізичний потяг!

— Я з нею ще не спав. Я б не зміг, поки ми з тобою офіційно були в стосунках. І у нас із нею все зовсім інакше. Вона підтримує мене. Я зміг знову розігнатись на боліді. Тренер знову тренує мене і скоро в мене знову професійні змагання. Вона повернула мене до життя, — я зазирнув Міці в очі. — Коли торкаюсь її, просто дотик до руки, відчуваю таке… Так, я закохався, вперше. Впевнений, що це кохання. Цього разу це точно воно.

Міка раптом заплакала.

 — Як ти міг… — крізь сльози проговорила вона. — Отак зрадити мене… Я теж завжди підтримувала тебе…

— Не тоді, коли я травмувався. Ти не хотіла мого повернення на трасу, не варто обманювати ані себе, ані мене, — я зітхнув. — А мені це потрібно. Я ніби був мертвий, поки знову не розігнався на боліді. А тепер я знову живий.

 — Вона просто не знає, як це було страшно, коли ти потрапив у аварію! — вигукнула Міка. — Якби вона бачила все це, то так само б відмовляла тебе від цих дурних гонок!

— Сподіваюсь, колись ти пробачиш мені, — я дивився на неї, вона була щира, я це знав, і мені було її шкода. Але я вчинив правильно. — Дякую, що піклувалась про мене і була поруч. Вірю, що ти знайдеш свою людину. Таку, заради здійснення мрій якої будеш здатна піти на все. Тоді ти зрозумієш мене.

— Може, нам роз’їхатися на якийсь час? — вона зазирнула мені в очі. — Коли ти переконаєшся, що вона не така ідеальна, як ти собі уявляєш, повертайся. Я буду на тебе чекати!

— Я не повернусь, Міко. Я кохаю її, — я на мить обійняв її. — Сподіваюсь, у тебе все буде добре, — коли я відсторонився, то одразу пішов до дверей. — Дякую тобі за все, будь ласка, будь щаслива.

І не давши їй відповісти, я вийшов з квартири…

Яся

Я з хвилюванням чекала, чим же завершиться його розмова з колишньою. Не дзвонила, щоб не заважати, але всі думки були тільки про Славу. Переживала, що якимись маніпуляціями Міка змусить його залишитись.  З такими думками вклала Алісу спати і сиділа перед увімкненим телевізором, але не розуміла, що відбувається на екрані…

Коли почула дзвінок у двері, то прямо побігла відчиняти. На порозі стояв Слава. Щойно він побачив мене, то подався вперед і поцілував.

Обійняв за талію, продовжуючи цілувати, я теж обняла його, потім побачила, що вхідні двері розчинені навстіж, але нам було не до того… Я бачила по його очах, що він поговорив з Мікою, тож ні про що його не запитувала. Просто обіймала і цілувала, і здавалося, це був найщасливіший день у всьому моєму житті….

— Я така рада, що ти приїхав, — прошепотіла йому на вухо. 

— Тепер я офіційно вільний, але, сподіваюсь, ненадовго, — він торкнувся долонею моєї щоки і зазирнув мені в очі. — Ясю, я кохаю тебе, ти будеш зі мною зустрічатись?

— Так, — одразу, не думаючи ні хвилини, сказала я. — Звичайно, буду… І тепер ми поїдемо до моїх батьків усі разом… Я така щаслива, якби ти знав! Не через батьків, а взагалі… — розуміла, що говорю якісь дурниці, але я дійсно була дуже щаслива.