18. “То не він”

 Яся

Мені стало трохи незручно, добре, що музика якраз закінчувалась, я вже хотіла відсторонитись від Віталія, але майже за мить після того, як відвела погляд від Слави, він сам зʼявився біля нас:

— Ясю, тобто, Яно, ти потрібна мені зараз, терміново, — він взяв мене за запʼясток, розвернувся і повів мене до дверей із зали. 

Тримав не надто сильно, але я відчула, що він дуже напружений. Мені стало незручно, що Слава засмутився через мене. 

— Вибач, — сказала я. — Мені не варто було…. — Але договорити він мені не дав, бо щойно ми зайшли за двері балкончика, Слава обійняв мене і торкнувся губами моїх губ.

Від цього дотику моє серце забилося сильніше і по всьому тілу побігли мурашки. Я відповіла на поцілунок. Мені так давно хотілося, щоб він поцілував мене, і ось це сталося. Я була дуже щаслива. 

— Кохаю тебе, — прошепотів він мені на вухо. — Ревную дуже. Бісить, що зараз не можу брати тебе за руку, цілувати при всіх, щоб усі знали, що ти моя…

— І я тебе кохаю, — прошепотіла я. — Не ревнуй, Віталій для мене лише друг. Було просто незручно відмовити, коли він мене запросив…

— Мозок все розуміє, а серце… — він зазирнув мені в очі і переклав мою долоню собі в район серця і я відчула, як швидко воно бʼється. — Ревнує, дурне. 

 — Мені дуже приємно це чути, — я сама поцілувала його. Хотілося, щоб ця мить тривала довше, щоб ми довше залишалися так близько одне від одного, щоб ніхто нам не заважав…

— І от як тепер тримати себе в руках… Буде ще важче, — тихо сказав він мені на вухо, ніби випадково торкаючись губами ніжної шкіри шиї, вкриваючи її невагомими дотиками. — Скоріше б Міка приїхала і це приховування скінчилося…

                                                                                    ***

Наступного дня під час обідньої перерви я виходила, щоб за дорученням Слави дещо купити. Коли поверталася назад до офісу, раптом побачила на тротуарі знайому постать. Він ішов спиною до мене, швидко віддаляючись. Якусь мить мені здавалося, шо зараз він озирнеться… Але цього не сталося. 

“Та й узагалі то не він, — думала я, відчиняючи двері і заходячи всередину. — Просто хтось схожий та й усе”.

Але поки йшла до приймальні, відчувала якусь важкість у ногах, і як себе не переконувала, що його зараз тут бути не може, недобре передчуття не полишало мене. 

Я відчинила двері кабінету Слави:

 — Принесла все, що ти просив, — сказала, усміхнувшись. 

Він теж усміхнувся мені, дивився ще більш закоханим поглядом, ніж раніше. Хоч після того поцілунку ми більше так далеко не заходили, але тепер кожен раз, коли він дивився на мене чи легенько, практично невинно, торкався, я була ще більш схвильована.

— Як твій батько? — запитала я. 

— Збираюсь поїхати до нього сьогодні, — відповів Слава, торкаючись моєї долоні і знову викликаючи в тілі ті самі сироти. — І розповісти про нас із тобою.

— Думаєш, він не буде проти? — хоча батько Слави завжди добре до мене ставився, я все ж трохи хвилювалася, як він зустріне новину, що ми зустрічаємось. 

— Міка якраз на днях повертається. Я не хочу, щоб він прочитав про наш розрив з якихось пабліків і розхвилювався. Хочу сам все йому пояснити,  він усе ж ще перебуває в лікарні… 

                                                                                 ***

Коли я повернулася в приймальню, то все ж не витримала, взяла ноутбук і ввела в пошуковик імʼя, яке намагалася забути, стерти з памʼяті за всі ці роки, але не змогла.

Так. Він зараз у Англії, тож той чоловік, якого я побачила, просто дуже схожий на нього. Такою думкою я, здається, трохи себе заспокоїла…

 Ростислав

Сьогодні одразу після роботи я завіз Ясю додому. Було важко тримати себе в руках, але я тримав. Залишилось зовсім трохи і ми будемо разом, цілком і повністю. Попросив передати малій привіт, трохи стиснув її долоню і чмокнув в щоку, так і попрощались.

А потім поїхав до батька. Коли зайшов до його палати, він дуже зрадів. Виглядав уже значно краще, ніж під час мого останнього візиту. 

— Сідай, розказуй, що там на фірмі? — запитав він нетерпляче. 

— На фірмі все добре, — я усміхнувся. — І продавати її я більше не хочу… Знайдемо управлінця, підкованого на фінансах, або ти повернешся. Та я хотів поговорити не про це, — я ковтнув слину. — Завтра повертається Міка… І я збираюсь розійтись з нею. Я закохався в іншу дівчину, це Яся, — я вилив на нього одразу все. — Але не думай, між нами ще нічого такого не було. І поки я не кину Міку, нічого не буде. 

Я поглянув на нього, затамувавши подих. Не хотів, щоб батько в мені розчарувався. Він ростив мене хорошою людиною, він сам був дуже хорошою людиною, і мені було важливо, щоб він зрозумів мене. 

— Яка Яся? — вражено запитав він. — Я її знаю? Тільки не кажи мені, що це Яся з моєї фірми… Вона вже й так раз постраждала…

— Так, це вона… В сенсі "постраждала"? Я не ображу її. Я її кохаю, — додав я впевнено. 

— Пообіцяй, що не покинеш її, — батько насупив брови. — Вона дуже хороша, і якщо для тебе ці стосунки — лише розвага, краще знайти когось іншого…