17. Ростислав. Відвідини батька

Я почувався дивно після тієї розмови. І вирішив сьогодні ж зʼїздити до батька. Коли доробив всі справи на роботі, поїхав прямо в лікарню. 

Думав чомусь про Ясю. Весь час про неї думав. У мене не було жодної людини, яка б підтримувала мене в спорті після травми. А тут зʼявилась вона —  і все якось перевернулось з ніг на голову. 

Коли зайшов до палати батька, той виглядав здивованим. Я дзвонив йому багато разів, але не приїжджав після аварії. Не хотів, щоб на мене знову дивились з жалем. Але сьогодні відбулось дещо важливе. Я сам вирішив перестати жаліти себе, і спробувати жити далі. 

— Ну що, як ти тут? — я підійшов ближче і сів на стілець перед його лікарняним ліжком.

 — Вже краще, — він усміхнувся. — Радий бачити тебе, синку…

— Я теж радий тебе бачити… — зізнався я. — На фірмі всі за тобою скучили.

Хоч я і говорив "всі", в голові була тільки Яна. Вона скучила, це я знав точно. 

 — Як там справи? — батько поглянув на мене трохи стурбовано. — Мабуть, це не те, чим би ти хотів займатися? Мені так шкода, що серце підвело…

— Все не так погано, як я думав. Ну, в сенсі з бізнесової точки зору все не дуже, але певні моменти можна виправити. Я думав підвищити показники перед тим, як передати цю фірму комусь, хто б дійсно розбирався в цьому. Знаю, ти навряд хочеш продавати її… — я зітхнув, а потім додав рішуче: — Але сьогодні я дещо усвідомив. Я хочу повернутись в спорт. Тож я не зможу керувати нею вічно.

 — Може, призначиш когось, хто б був виконавчим директором? — запитав він. — Поки я зможу повернутися. Я думаю, що зможу, мені вже значно краще. А ти міг би спробувати зайнятися якимось іншим бізнесом, може, чимось, пов’язаним зі спортом? Я знаю, що це дуже важлива частина твого життя. Але після тієї аварії… Я не хотів би щоб знову щось таке сталося… Тільки зараз я зрозумів, що найважливіше — це життя і здоров’я…

Я підтиснув губи. Підозрював, що батько скаже щось в такому дусі. Сподіватись на його підтримку було не варто. Ну, його можна зрозуміти, все ж, я його єдиний син. 

— Поки що я ще покерую, приведу все в порядок, — я зітхнув.

 — Добре, якщо будуть якісь питання, то дзвони мені чи пиши, я все розповім, — він усміхнувся. — Мені все одно нудно тут, то хоч так трохи побуду в курсі того, що діється на фірмі…

— Мені в помічниці дали Яну, — не знаю, чому я вирішив розповісти йому. — Вона дуже любить фірму і в усьому допомагає. 

 — О, Яся дуже хороша дівчинка, — зрадів він. — Я думав її підвищити, але не встиг. Ну, коли повернуся, то, може, зроблю її своїм заступником з організаційних питань… Бо з того, хто зараз цим займається, толку мало…

— Якраз з організацією в неї не дуже… — не погодився я. — Ну, але вона старанна. І взагалі хороша… Людина хороша. 

 — Я радий, що ви знайшли спільну мову, — відповів батько.  — Ця фірма, вона після зради твоєї матері стала для мене сенсом життя. Ні, звичайно, ти теж дуже важливий для мене, — швидко додав він. — Ти і фірма — це те, що тримає мене зараз на плаву. Я ще ж хочу в тебе на весіллі погуляти, онуків поняньчити… Тому не збираюся здаватись…