16. Яся. "Ви - хороша людина"

Я, затамувавши дихання, слухала, що скаже Ростислав. 

А він чомусь подивився на мене. 

Якусь мить так і дивився, а потім сказав:

— Так, я планую повернутись. Лікарі і тренери кажуть, що я практично в порядку, просто треба трохи повернути форму, — його голос був впевнений і твердий, а очі дивились прямо на мене.

Я зраділа і показала йому великий палець. Мовляв, він усе говорить правильно. 

Журналістка щось затараторила, він з нею розпрощався, а потім сказав:

— Відчуваю, коли вийде цей матеріал, мені буде дзвонити купа людей… А я тільки-тільки від них відмахнувся.

— Якби він вийшов з тією інформацією, то до вас би дзвонило не менше людей, — зауважила я. 

— Я боюсь набирати швидкість. Не знаю, чи впораюсь з цим, — він продовжував дивитись на мене. — Може, ця заява була занадто гучною…

 — Мені здається, ви в чудовій формі, — вона спробувала підняти гантелю однією рукою, а потім допомогла їй другою, і тільки тоді підняла. — Вони у ваших руках як пушинки!

— Фізично так, — він кивнув, забираючи гантелю з моїх рук і поклав на місце. — Тобі краще таке не піднімати…

 — Тоді чого ви боїтесь? Якщо фізично все в порядку, то що не в порядку? Ваш психологічний стан?

— Не хочу провалитись, — він підтиснув губи. — Програти не хочу. А якщо почну з нуля, то навряд одразу буду найкращим. Все ж, пройшло багато часу. Для професійного спорту навіть кілька місяців — це багато часу. Особливо, коли тобі під тридцять.

 — Якщо нічого не робити — то точно не програєте, — сказала я. — Але чи будете ви тоді мати сенс у житті? Я думала, для вас спорт — це спосіб життя, а не лише гонитва за перемогами…

— В ідеальному світі, мабуть, так. Але якщо я не буду перемагати, то… Не знаю. Я хотів поїхати на міжнародні змагання. Вже майже досяг цього знову. Вдруге в карʼєрі. Якщо не можу працювати на тому рівні, то не бачу сенсу повертатись. Це вже буде не те… Це буде гра, а не професійний спорт, — він зітхнув.

— Ви відчуваєте, що робота в нашій фірмі заважає вам досягти успіху в спорті? — запитала я. 

— Ні, я ж визнав, проблема у мене в голові. Але до мізкоправів я не піду. Певно, не треба було їй передзвонювати. Я ж за ті машини навіть не сідав весь цей час. Тільки за звичайні. 

 — Треба, щоб ви сіли, — дивно, чому я так переживала за нього, але мені зараз було важливо, щоб Ростислав таки повернувся у спорт. Я відчувала, настільки це для нього важливо…

— Хочеш, щоб я залишив вашу фірму якнайшвидше? — він усміхнувся і я побачила ямочки на його щоках. 

 — Не дуже, — я теж усміхнулась. —  Ви зробили багато хорошого для фірми, вона й справді стала успішнішою. Думаю, якщо ще трохи покеруєте, то ваш батько після свого повернення на роботу буде вам дуже вдячний!

— Я говорив з його лікарем. Він казав, що знову керувати бізнесом для нього не найкраща ідея, — Ростислав зітхнув. — Багато стресу і все таке.

 — Отже, ви таки продасте бізнес? — я зітхнула. Було сумно, що керувати моєю улюбленою фірмою міг хто завгодно, її могли зовсім переробити у щось інше…

— Ну, спочатку треба вивести це все на кращий прибуток, — він зазирнув мені в очі. — А потім укладу хороший контракт і попіклуюсь про людей. Щоб вас не звільняли. Думаю, є  такі договори, щоб лишити працівникам якісь гарантії…

 — Зрозуміло, — я зітхнула. — Тоді ви можете почати тренуватися за кермом, як і хотіли. А ми тут справимось, ось побачите, у нас дуже старанні працівники. 

— Я пройду цей шлях разом з вами. Побачимо, що з того вийде. І, Яно, ще одне, — він підійшов ближче до мене. — Дякую. Не знаю, чому ти робиш це. Я ж забираю твою улюблену фірму. А ти все одно мене підтримуєш. Те, що ти щойно зробила, дуже важливо для мене.

 — Ну, ви ж теж мені допомогли, відвезли нас із Алісою до лікарні, хоча могли й не робити цього, — тихо сказала я. 

— Значить, це щось типу ввічливої подяки? — мені здалось, що коли він казав ці слова, то його голос посумнішав.

 — Просто ви хороша людина, — сказала я, чомусь відчуваючи сильне хвилювання. — Така ж, як ваш батько. Я, правда, при першому знайомстві подумала інакше… Але тепер розумію, що в  такого хорошого батька не могло бути поганого сина, — від хвилювання я молола якусь нісенітницю, і сама це розуміла. — Я хочу, щоб ви повернулись у спорт і всіх перемогли. Буду вболівати за вас!  — завершила свою тираду, відчуваючи, що червонію до самих вух…