9. Яся. "Чорна смуга" продовжується...

 — Алісо, сідай вечеряти! — сказала я доньці, вимикаючи телевізор. 

Вона невдоволено поглянула на мене:

— Я щось не хочу, можна, я піду спати?

Це було так не схоже на малу. Її в ліжко завжди доводилося заганяти з боєм, а тут сама зібралася спати.

— Може, тобі хоч молока з булочкою налити? — запитала я.

— Ні, я буду спати, — вона похитала головою і пішла до своєї кімнати. 

Я попрямувала до кухні, повечеряла на самоті, а потім взяла телфон і загуглила  Ростислава Бажанського. Хотіла дізнатися, що ж там було такого в його минулому, чого він соромиться…

“Ростислав Володимирович Бажанський, двадцять вісім років, багатократний чемпіон України F1, мав ось-ось знову вийти на міжнародну арену після провалу трирічної давнини, але отримав травму, після чого вже півроку про нього ніхто не чув і ніхто його не бачив. Ростислав уникає журналістів і не дає коментарів щодо завершення карʼєри, однак дії часто говорять нам більше, аніж слова. Його відсутність може означати тільки одне — травма надто серйозна. І в його роки він навряд зможе повернутись в професійний спорт і здійснити свою давню мрію з підкорення міжнародної арени…"

Он воно що! Я думала, що гонки то для нього якесь хобі, принаймні так мені здалося з розповідей колег. А виявилося, що це справа його життя. Стало незручно за ті мої слова, що коли з’являється хвороба — то цього вже неможливо виправити. Я не мала на увазі його, але зрозуміла, що це був його тригер.

Я навіть узяла телефон і зібралася затлефонувати Ростиславу і вибачитись, але вчасно схаменулась. Таке запізніле вибачення буде виглядати досить дивно, та й він здогадається, що я тільки що шукала інформацію про нього. Ні, жодних вибачень. Кращ взагалі не згадувати про той інцидент, наче його й не було…

А може, мені звільнитися, не чекаючи, поки він скоротить мене? Що скоротить — у цьому не було жодних сумнівів, адже недарма він сказав, що до всього треба ставитися реалістично, не витати в хмарах… От і мені слід змиритися, що на цій роботі я протримаюся недовго. Може, варто вже почати підшукувати нову роботу? Мати якусь фінансову подушку і впевненість у завтрашньому дні — це найкращі ліки від тривоги за майбутнє…

Відкрила популярний сайт для тих, хто шукає роботу, і почала шукати підходящі вакансії. Але ті, що були з інших міст, мені не підходили. А у нашому районі не пропонували нічого з такою зарплатою, як у мене зараз ( а мені б більшу…). Всі ці цифри, які я бачила, навіювали сум, а їздити на інший кінець міста мене теж не влаштовувало — як я буду малу з садочка забирати? 

Згадавши про Алісу, я подумала про її дивне бажання піти спати раніше. Це було на неї не схоже, і я увійшла до її спальні, схилилася над сплячою донькою і легенько торкнулась губами її чола. Воно було дуже гаряче. Знову захворіла! Доведеться просити сусідку посидіти з нею, звісно, не безкоштовно. Але краще заплатити, ніж брати лікарняний, тоді Ростислав точно мене вижене. Він же благодійністю не займається…

Отже, пошуки нової роботи поки що доведеться відкласти…

Я пішла на кухню, щоб узяти жарознижуюче, а думки крутилися навколо нашої розмови з новим шефом. Я маю довести йому, що працюю добре, незважаючи на всі випробування. Показати, що я заслуговую залишитися на цій роботі і отримувати гідну зарплату. А інакше доведеться, як я сама казала у тій же розмові, починати все спочатку. А мені цього дуже не хотілося…