Частина ІІІ. Слухати і чути як Вода. Розділ 3.1. Первонароджена.

Вода…

Падала…

Із Пітьми…

Крізь прірву…

На Білий Світ.

У Білий Світ.

У світ Барв.

Ставати

Світом.

І стала.

Явним і прихованим.

Виразним і дивовижним.

Натхненним.

Незбагненним!

Хизуватися ж їй не личило – Обличчя Світу можуть оцінити тільки зовні.

Ті, котрі спостерігають від Початку.

Їй же залишалося ганьбитись перед ними за людей: мовляв, недогледіла…

Хотіла дивитися і бачити все.

Хотіла слухати і чути все.

Хотіла дотикатися і відчувати все.

Хотіла дихати і вдихати запахи всі.

Хотіла насолоджуватися їжею і відчувати смак усього.

Хотіла зберігати рівновагу в усіх випадках і зважати на все.

Чи ж би все?

«Довкруги все – це ти, і тільки тобою я можу сприймати народжене, створене, создане, вміщене, назване, дане», - сповідалася Вода Людині, в котру вона з Вишніми вклала талант Дизайнера, про який довідалася в процесі творення.

Головокружіння від падіння відносило Спогади до Перших Крапель Маминих Сліз…

… Пітьма видала з себе Світло Народження й зіщулилася в очікуванні вістей від нього. Її утроба нила, а післяродовий синдром  вимагав утіхи  для душі. Осмислювати те, що сталося, вона не могла – надто болюче було розлучення.

Вихід із Двоєдиного позбавив Пітьму Спокою назавжди. Вона це усвідомлювала Болем. Він, зародившись в утробі, поступово зціпив поперек, потім спину й ноги, дібрався до шиї. Дихати стало важко, у горлі застряг Клубок Переживань, а в голові роїлося Безладдя. Впускати Біль у голову було б актом самозречення, тож Пітьма, міцно стуливши зуби, спробувала вловити Розумну Думку – рятівне Коло.

Перше, що виникло на Моніторі Неба Пітьми, було запитання для самої себе: ти з власної Волі вчинила акт Роздва? Потрібно було усвідомити Волю як діючу особу, котра приймала рішення ще до акту поділу особистісної суті. Тож Пітьма застала Розум Всевишнього перед фактом прояву Волі й здивувалася його наявности.

«А якщо це сталося само собою, спонтанно? - розвивала Розумну Думку. – Хіба таке можливе без мого бажання?»

Загнавши мислення у Глухий Кут, Пітьма зупинилася: раптом відчула кружіння голови й зрозуміла, що Простір рухається. «Він рухається! - кричав Внутрішній Голос. – І це геніально!»

Обернувшись миттєво траєкторіє Руху, що пролягала в її власній утробі, усвідомила: суть Двоєдиного нікуди не поділася, а перейшла у нову якість – Рух Двоколом Безконечника.

Вражена геніальністю Роздва за участи Всевишнього Розуму, Пітьма почала стеження за Світлом, намагаючись таки відповісти на сакраментальне: само собою чи з Волі? Як не крутила Розумні Думки, а виходило, що само собою і є Волею. Спонука до дії жила собі, жила - тихо спала, і ось раптом прокинулася, глянула за межі Пітьми й виявилася зрячою! Елементарно, шановна! Випустивши Внутрішній Погляд назовні, побачиш власну суть Світла.

Із несподіваности відкриття, Пітьма присіла в Центрі Двокола Руху й, заспокоївшись, як їй здавалося, проводжала Поглядом Світло Думки, що кинулося доганяти самого себе, котре вийшло у світ на початку.

- Ну й грайте в «доганяли»! - вимовила з придихом, аби випустити з себе Слова, які, виявляється, також у ній дрімали до тепер.

- Час прийшов! - почула Зовнішній Голос і побачила помахи рук Світла, котре вже створило Горизонт і почало розповідати світови, жестикулюючи, про Радість життя на Волі.

Як Мама Первістка, Пітьма мимовільно вловила хвилі Радости від Сина, й Щасливий Вигляд поселився на її лику: Дитина, бавлячись, Розуму набирається, нехай творить світи!

Нарешті вона почувалася Первородицею. «Ще ж потрібно стати доброю Мамою, - міркувала, забувши про Біль. – Та й Розум Всевишнього знадобиться!» – цілком практично поглянула на Твориво, в якому Число Три одними потугами при народинах відразу все розставило на свої місця в Трикутнику Сім’ї.

Спокій у новій якости повернувся в душу: ниття в тілі минуло, заціпеніння також. Рухатися, відчуваючи поруч дихання Світла, стало легко, та появилася незрозуміла, ледь відчутна тривога за майбутнє. «Справимося!» - переконувала себе Пітьма. – Та й Світел мій (хай йому ім’я буде Провідником добрих справ!) виявився ОН яким талановитим: вигадав само собою безконечність! Геть дорослим постав одразу! І сумніви його не гризуть..., – чомусь засумнівалася».

Сльозини Радости від гордости за Сина несподівано, само собою зросили Очі Мами. Незчулася, як Світловий Вихор їх підхопив і погнав тором вкладати Терен Чуття. Дві Краплі, втрапивши у вихор Торнадо, розлетілися колами Безконечности, не попрощавшись при розлуці.

Розчулення від утрати родинного спілкування пройняло Краплі до глибини спільної Душі й та не витримала наруги: зайшлася Плачем, помножуючи Краплі безкінечно на самих себе, аби наповнити Простір по вінця і, таким чином, з’єднати сестер по Мамі у Татовім світі.