Розділ 2.7. Прислухався до почуття кохання і чув поклик Споконвічного.

- Йой! Йо-йой!

Кохання розділеного Єдиного голосило в Пустку, розриваючись на дві істоти. Світел, втративши обійми Пітьми, подався у світ за очі. Коханка, втративши тепло і ласку Світела, впала у глибоку депресію. У минулому залишилися спогади про Щастя буття в Єдиному: спільному Просторі тіла, спільній Хаті душі, спільному полі Духу. Я Цілого розділилося на два окремі я: її і його. Щастя, котре почувалося тотожним із власним сприйняттям Кохання, розгубило ідентичність, втративши злучені в Одне дотики, набуті спільним током Крові.

Трагедія Споконвічного починалася тут. Він, ще вчора Єдиний, закусивши губи, розривав собі Серце. Біль, скручений у клубок змішаних почуттів, принишк, втративши свідомість. Дух закам’янів від позамежного гальмування життєдайних процесів, і тільки слід рани від Спису Розлуки кровоточив, виказуючи Правду про Початок. Незбагненний, невтішний, невідомо звідки прийшлий, мовчазний і гнітючий, Той удерся лезами піки поміж злучених Вічністю у Одне Єдине Ціле, безмежно закохане половинками, по вінця наповнене Любов’ю.

Одне Я…

Було!

Двоє…

Повстало.

Тогди…

Я і я.

Розірване навпіл, напівживе Серце лежало по обидві сторони від Списа Розлуки й стікало Кров’ю.

Біль вийшов із коми. Замучений і висохлий, аж прозорий, поворухнувся, аби попросити допомоги для Серця, та нікого не було, тільки гудіння, нестерпне і пронизливе гуготіння Пустки. Його корчило й розпрямляло, кидало в різні боки, зводило судомами, рвало на частини…

Потім складало вкупі, та відчуття Безвихіддя складалися у ще більший клубок Болю. Він зростав і зростав, лягав навзнак, розпластувався, аби прикрити половинки Серця, потім згортався, аби злучити їх разом.

І Він розп’явся!

Йому це вдалося: повстало Одне, але не те, що було, а Всесвіт Кохання і Болю! 

Больові ігри Пустки, принесені на лезі Списа Розлуки, їй подобалися. Їх можна було множити і ділити, додавати і віднімати, підносити до степені, інтегрувати до безмежности…

Їх можна було перетворити у інструмент творчости!

Ха-ха! Фантастична робота: вигадування себе самого – мате мати: раз-два! Тики-тики – два патики, п’ятий - помахайло!

Математика!

Ех, і цікаво ж стає - моя Воля: що захочу, те й учиню!

…

Серце-Всесвіт, прийшовши до тями, вило Гніздо Заповіту – Ложе Істини: Кохання і Біль поклялися злучити по-новому Світло з Пітьмою – відновити стан Єдиного на вищому щаблі.

- Самі не впораємося! – сумнівалося Кохання.

- Народимо нащадків: вони впораються! – заспокоював Біль.

- Я допоможу! – обнадіювала Любов.

- Ну-ну! – зловтішалася Пустка.

…

Праця з упорядкування Локач за образом і подобою Школи Нової Родини приносила щоденне задоволення. Тіло, котре систематично витрачало на фізичну працю міру енергії, оновлювало силу з дивовижною завзятістю. Дух, спрямований на величну ідею обожнення світу, зміцнював переконання і додавав азарту.

Найбільший інтерес і стимулювання енергії забезпечувало освоєння нових технологій впливу на образ форм Природи без застосування колишніх інструментів, машин і механізмів.

Неймовірно, але як тільки звукри прийняли світогляд Єдиної Природи, у якій малі істоти вкладені за образом і подобою у більші, а ті – у ще більші, й так до безконечности Материнської ЯіЦеклітині Всесвіту, відразу ж змінилася картина стосунків. Правда вийшла назовні людського тіла – з очей спала завіса ілюзорности. Істоти Природи, котрих люди вважали нижчими за рівнем свідомости, виявилися просто иншими на тій самій ДНК-Драбині розвитку.

Вітаючись до Дерева чи Тварини звичним «Добрий день!», відкривався простір для взаємного розуміння, правдивих стосунків, корисних для обох сторін домовленостей. Дерева, кущі, трави, квіти – все прагнуло спільної лагідної дії. Те, що колись потрібно було б зрубати, скосити, викорчувати, спалити тощо тепер можна було прибрати технологічно досконалим умоглядним віртуальним зачищенням місця чи будь-якої ділянки: рослина готова була переселитися чи змінити зовнішній вигляд за узгодженим дизайнерським планом, у якому спільний інтерес духовного розвитку визначав зміни. Так само каміння, ґрунт, глина, пісок, декоративні природні матеріали тощо. Дике дерево можна було перевтілити у домашнє, а зайве переселити в инше місце, де воно знадобиться до створюваного образу в проєкті загального звукрівського ландшафту Землі.

Стосунки з тваринами спеціалізувалися за родом своїм – що кому потрібно було для гармонійного співіснування, про те й домовлялися. Птахи, як тільки зрозуміли власну участь у Проєкті Ери Правди, відразу ж влаштували Локацьку толоку для погодження запитань і відповідей. Сади, парки і луг, передбачені дизайн-проєктом поселення громади, мали стати, на їхню пропозицію, співочими, театральними й ігровими майданчиками для птахів, людей і тварин у супроводі рослин.