Розділ 2.3. Говорив, щоб почути Правду Слів.

Розділ 2.3. Говорив, щоб почути Правду Слів.

У Небі, зазвичай, і Дня не минає, щоб небожителі, себто Творці, не сперечалися про Долю Землі. Там давно відомо (відколи Бог обрав собі за робочий інструмент Слово), що вчити, каятися, виховувати, оповідати, описувати, говорити, розмовляти, мислити, спілкуватися, радитися, вирішувати, зустрічати, проводжати, співати, утихомирювати, визволяти, обговорювати, вражати, кепкувати, заспокоювати, обнадіювати, хвалити, надихати, возвеличувати, наповнювати добром, піднімати настрій, звітувати, спекулювати, зізнаватися, обманювати, ображати, брехати, присипляти, соромити, заводити в глухий кут, сварити, катувати, зауважувати, домовлятися, сперечатися, посилати кудись, нарікати, спростовувати, оправдувати, стібатися, принижувати, опускати, зводити з розуму, висміювати, сповідувати і ще безліч із того, що стосується щоденної чи святкової Дії, можливо втілювати за допомогою Слова.

Та й Головний Творець себе назвав Споконвічним тільки тому, що повстав Словом Бог із букв Азбуки, яку в Небі, що колись називалося Україною, вивчали, починаючи з ембріонального стану – вагітности Пітьми Світлом. Потім Пітьму назвали Матір’ю, а Світло Сином. Так Синове пішло в світи, запліднюючи їх традиційним способом, тобто за допомогою Слова Бог. Відтоді Слово діє, але не просто, а у взаємній дії одного з иншим, творячи Життя. Таку дію Творці впровадили за тим самим образом, з якого самі ж і появилися, та приховали таємне: Життя – це статева взаємодія! Приховане, як відомо просвітленому Розумові, рано чи пізно стає явним, бо для того світ Яви й існує, щоб створювати образи таємного, на яких майбутні Творці будуть вчитися бути справжніми. Хто тільки з просвітлених людей не розповідав світови, що то є Життя!? І що?

І сказав Бог різного роду земним творцям, вдаривши себе по чолі:

- Люди! Від початку ми розп’яли вас на перехресті шляхів Землі! Потім прислали Месію, щоб визволив вас від Хрестового походу проти Віри. Нащо ж далі добровільно кожен день розпинатися – лізти на Розп’яття Життя, злословлячи й ганьблячи мене – вашу первісну людину в тілі?

… Слухали Відлуння: воно заплуталося поміж цвинтарями й, виснажене до краю, не мало сили відповісти Творцеви на його запитання. Та й що було казати, коли Хтось забув прибити цвяхом язик?

А, може, цвях слина з’їла?

З’їла?

Залізний?

Святий!

Лад порушила…

Чи ж би?

…

Хтось нишпорив у старій шухляді. Натикався на зужиті речі, пригадував їхнє призначення, намагався згадати як що називається, але не міг: шашіль виїв спогади про Минуле.

Чи ж було Воно?

Якщо намагався згадати, то було, бо ж Слово Бог його назвало!

Условлене належить Життю, бо стає безсмертним. Слово, переведене в ужиткову річ вмирає!

Вмирає?

Так, разом із тим, хто її уживав.

То чим же є тоді наші міста і села?

Цвинтарями слів. Муміфікованими трупами Великої Ілюзії Життя.

Того що вмирає..

Вмирає!

А Слово?

Відає: ми з раю!

Нащо ж тоді тут?

Аби перевірити висловлене на вошивість!

І?

Так, жорстоко, але як по-иншому має визріти Слово?

…

Не було Минулого, котре не мало Слова!

Не було…

І все тут!

Тут?

Тут! Як завжди…

Спряжене в Трисуття.

Нащо?

Аби виразити Суть Слова!

Тільки трьома сутностями?

Тільки трьома буквами!

А Суть Одна? Хто її знає?

АзБука!

То АзБук – звідти?

І він також.

А ми?

І ми!

І – ми?

Вісь!

Усі, хто на Осі?

Саме так!

То мертвого нема?

Усе в живому!

Таки усе?

Твердь Аз у котрих.

Геометрична?

Живого в живому.

Від Атома починаючи?

Він при Свідомости!

У Грі?