Розділ 2.2. Мовчав, аби світ не піймав хвилі мого Смутку.

- Вільно вирощена Думка: від кого вільна? – запитав Онисій в учнів групи відроджених локачан на першому занятті Школи Нової Родини, де розглядалися засади  звукрівського світогляду.

Зібрані довкола Ві-Чари односельці й прийшлі, уже обізнані з багатьма сторонами майбутнього Краю і планети, уже навчені користуватися благами цивілізації Ери Правди, уже заохочені можливістю духовного зростання в Істині, налаштовували з допомогою Вчителів-Наставників власні кокони-оболонки на ефективну взаємодію в інформаційному Полі Свідомости Всесвіту.

Охочих провадити диспут було багато, але процес учіння стримувало невирішене завдання: відроджені повинні були набути нові прізвища, або залишитися при колишніх – кожен мав проявити власну волю. Це потрібно було вирішити, по-перше, для зручности спілкування, а по-друге, для того, щоб закласти новітні сімейні осередки й спрямувати становлення родин. Тягнути в майбутнє всі старі прізвища не було смислу, адже вони виконали свою історичну роль – вібрували в Полі Свідомости у персональному спектрі цивілізації смертних, виобразнюючи вікові родинні коливання напружености Поля Любови. Весь цей багаж осів у комірчинах пам’яті Матриці як досвід, доступ до якого будь-хто з цивілізацій вищого рангу міг отримати за рівнем власної просвітлености Істиною. Колишні родинні скарби пам’яті мали залишитися для вжитку у світі мертвих, як свідчення надбань і зв’язків поколінь. Осмислюючи поставлене Онисієм запитання, нове звукрівське родове поповнення мало вирішити власну справу в контексті вільно вирощеної думки.

Ініціативу проявили дід Микола і баба Ірина, пошептавшись між собою про сокровенне: потрібно використати старі прізвища, видозмінивши їх за логікою визвольної ідеї.

- Якщо наша думка є вільно вирощеною, то вона вільно, тобто вольовими зусиллями мозку, появилася у моїй голові, - розпочав дискусію дід Микола, якого в минулому житті називали філософом від Бога, котрий знається на почутті гумору. – Вона вільна від бабиного мислення – і це точно! Та не вільна від минулого мого-нашого сімейного і родинного життя, бо прагне поєднати колишнє з майбутнім. І це Правда. Моя і наша з бабою, звичайно.

- Ні, діду! – запротестувала баба Ірина, котру в сусідньому з Локачами селі П’ятикори знали за гостротою язика. – Нічого вільно народженого у твоїй голові бути не може, відколи я, пошлюбивши тебе, взяла собі прізвище Чернявська. Так що, пане-товаришу сивочолий, твоя голова – то й не твоя цілком. Вона, передусім, належить Богові, нашому Єдиному.  Думка, вільна від когось, і вільна думка – це, знаєш, як прищі на дупі, чи дупа в прищах – провітрювати треба!

Присутні зраділи повороту розмови на веселий лад, і взялися й собі з тим же настроєм жартувати. Яких тільки порівнянь не придумали, але зупинилися на одному, коли Герой Майдану і член руху опору «Вуймаки» Сергій Байдовський  згадав відоме прислів’я, в котрому йшлося про штрикання пальцем Неба. Присутні відразу ж затихли: переведення розмови з образного мислення на логічне блокувало емоційні відділи головного мозку й змушувало вирівнювати згорблений хребет, аби випрямити Вісь тіла. Так Небо шикувало собі дорогу до Землі через Людину.

Оскільки зміст провітрювання стосувався Атмосфери, то слова баби Ірини запали кожному в легені. Аби видобути звідти вільні висновки про вирощування Думки, доводилося декілька разів глибоко вдихнути й поступово видихнути, щоб Водень виволік логічні змісти з метафорично наповнених альвеол на білий світ. А той, як і належить взаємопов’язаній системі Всесвіту-Бога-Людини, вже лаштував чотири вершини штрихів свого знаку «Н» у дві Осі – Людини-Всесвіту та Землі-Людини - й з’єднував їх середини у горизонтальну (читайте: покладену на лопатки слів) лінію того, що ми називаємо Думкою, а по суті – Богом. Тим, хто Буквами розмовляє зі світом. І з Каменем так, і з Деревом так, і з Людиною! І так було споконвіку, і так є від початку, і так має бути завжди.

- Він розмовляє з кожною істотою Буквами, - підтвердив силу Азбуки Іван Тарасюк – майданівський Герой України з Ківерцівського району. – Тобто вільно вирощена думка – це вільна розумова дія людини, спрямована на вибір пробілів і розділових знаків між Буквами, котрими Бог спілкується зі світом і з кожною істотою зокрема.

- Відповідно, - додав Олександр Бадера з Володимира-Волинського, третій із Волинських майданівців Герой України, засадничий команди «Вуймаків», - людина так зрозуміє вирощене Богом, як зуміє поділити текст послання на слова і речення. А якщо людина знає кожну Букву за іменем, здоровкається з нею за руку, – то всі гроші! Бо за них ніяку освіту не купиш, а тільки можеш її сам здобути, вивчаючи Мову, володіючи Вірою і прагнучи Свободи. До розуміння та дії ще потрібна Воля, бо від неї залежить, чи здатна людина слідувати Шляхом Віри і Свободи. Так я сприймаю висловлену тезу.

  Осаджені до землі, тобто спантеличені метафорою, вжитою у висловлюванні бабою Іриною, вуймаки блукали в розмислах.

- Панове! Обговорюване нами вартує уваги, але моя баба, як відомо всій парафії, скаже – як відріже. Чоловік при здоровому умі після того мислити  далі не годен, бо порівняння з прищами на дупі відразу ж припікає уявне зображення запеченою на Сонці чорною плямою в мозку. І від неї - ані туди, ані сюди: як не крути, а перед очима той, падло, прищ торчит! Ми ж, як знаєте, маємо висловити пропозиції щодо зміни наших прізвищ. Гадаю, треба взяти від колишнього родового кореневе слово. Наприклад, від мого утворимо прізвище Черня, а ім’я ж ми не зачіпаємо. То я буду, в такім разі, Микола Черня, а моя жінка – Ірина Черня.